Чергування з рівненським спецназом: до буйного «сімейника» виїжджали двічі [ФОТО]

Вже традиційно чергую з ротою поліції особливого призначення (колишній «Беркут», — авт.). І знову з екіпажом, який заступає в район для допомоги дільничному. Старша екіпажу — Олена Павловська.  Дільничний — Ігор Федчук з Зорі.

(на фото дільничний Ігор Федчук)

Дорогою в Зорю підбираємо Ігора, завозимо до поліцейської станції забрати матеріали і їдемо їх опрацьовувати. Спочатку звертаємо на сусідню вуличку до лавочки неподалік магазину.

— Зараз тут знайдемо дебошира, який мені потрібен, — каже Ігор.

І справді, на лавочці відпочиває компанія нетверезих чоловіків, один з яких — наш «клієнт». Зупиняємось біля них, виходимо з машини.

— Ходи-но сюди зі мною, — дільничний кличе кремезного чоловіка.

— Куди? Шо таке? — дебошир пручається.

— Що вам треба від нього? — співпляшники одразу стають на захист.

— Ходи-ходи, з нами поїдеш, — Ігор зі спецназівцями проводять його до машини, — з’їздимо в Рівне, освідчим (медичне освідування на стан спяніння, — авт.).

«Друзі» біжать слідом. Один з чоловіків виймає якесь посвідчення.

— Дивіться, ось… Ну відчепіться,  — махає корочкою перед поліцейськими, — Ми ж сидимо собі.

— Нащо ти мені оце показуєш, сховай і йди собі, — відмахується Ігор і допомагає дебоширу сісти в авто, сідає слідом. — Давай-давай, підсовуйся. Лапку свою ще прибери чуть-чуть.

Триденне чергування з рівненським спецназом: побив жінку і забрав телефон [День 1]

Чоловік в машині намагається, щось бурмотіти «а шо… а за шо…а шо я зробив», але у нього це слабо виходить, оскільки дуже п’яний.

— Що ти хочеш від колишньої жінки? — запитує Ігор. — Зараз освідчим, протокола складем і побачиш за що.

Тим не менше, до Рівного не їдем. Повертаємось до поліцейської станції. Правоохоронці заводять чоловіка до дільничного в кабінет, по-трохи підтримуючи, щоб не впав.

— Що в кишенях? — питає дільничний, зайшовши в кабінет. — Виймай все.

— Давай, обшукуй мене! — дебошир підривається і піднімає руки. — Нема в мене нічо.

— Нащо мені тебе обшукувати, всядься.

Дільничний сідає за стіл писати протокол, Лєна тим часом заповнює свої бланки. Ігор розповідає, що цей чоловік з дружиною давно розлучилися. Вона працює продавцем в магазині, поруч з яким та лавочка, з якої його забрали. І він постійно приходить до колишньої і влаштовує дебоші.

— Ти чого до колишньої ходиш і б’єшся? — Ігор проводить виховну бесіду.

— Хто ходить? — бубонить дебошир.

— Ти ходиш! Що вона на тебе постійно скаржишся.

— Куда я хожу? — чоловік знову «оживає» і рветься до дільничного, але спецназівці його тримають.

— Сядьте, будь ласка! — Лєна намагається заспокоїти.

— Слухай сюди! — дебошир кидається вже до неї.

— Слухай-ТЕ, це по-перше. Нормально спілкуйтеся, будь ласка.

— Та я тоже такий берет носив! Я здавав на нього…

— Я теж здавала. Сядьте і не буяньте. Я так бачу, у вас якесь нездорове ставлення до жінок, так?

— Та хто до неї ходить, — чоловік нарешті всідається, — та вона сама…

— Сама до вас приходить?

— Да, постоянно…

— І що хоче?

— Тр..ся (займатись сексом, — авт.)!

— Не тр..ся, а сексом займатись, — поправляє Лєна. — Тобто ви їй «не дали», а обматюкали і побили? Я правильно розумію?

— Ну шо ти начінаєш….

— Не «ти», а «ви». Ну ви ж самі так розказуєте! То я і питаю.

Дільничний телефонує заявниці на голосному зв’язку і запитує, чи справді вона до нього ходить час від часу.

— Та ви шо! — зойкує жінка. — Для чого він мені потрібен? Розведені давно. І приходить чогось концерти мені робить в магазині.

— Які концерти хто тобі устраює? — дебошир намагається теж кричати в сторону слухавки, але Ігор уже вибив дзвінок. — Та я їй розочку прийшов подарив. А вона її в мусорнік викинула.

— Може вона не любить розочки? А ромашки, наприклад…, — каже Лєна. — Взагалі, що вам від неї треба? От серйозно. Ви повернути її хочете? Вона вас не хоче. Зрозумійте і просто прийміть це. Так, я знаю, що це важко, боляче. Це зовсім інший біль. Але це просто треба пережити.

Чоловік мовчки слухає, похиливши голову, а потім продовжує:

— Ми 15 років прожили… Слухай, є шо «накатить» (випити, — авт.)?

— Є, дубінкою по спині можу тобі «накатить», — сміється дільничний. — Ти чого в неї барсеткою кидався сьогодні в магазині?

— Нічо я не кидався….

— Ну я вернув тобі її сьогодні?

— А чо це ти мені її вертав, я не поняв? Як вона в тебе оказалась? — дебошир знову намагається кинутися до дільничного, спецназівці вкотре всаджують його назад на стілець.

— Сиди спокійно. Жінка твоя мені принесла. Бо ти її кинув в неї.

— А чо це вона тобі її принесла?

— Слухайте, а кому вона мала її принести? — запитує Олена. — Вам? Може ще бігати за вами мала? Дільничний — представник влади. Йому і принесла.

Чоловік більш-менш заспокоюється, Ігор закінчує писати папери.

— Не будеш більше буянити?

— Я не буяню…

— Ну от що ти починаєш, зараз завезем тебе на Рівне і пішки звідти підеш! Не будеш більше жінку діставати?

— Не буду.

— Точно?

— Да….

— Ну то можеш іти.

Дебошир йде собі, а спецназівці з дільничним їдуть далі. Ігор розповідає, що необхідно знайти одного злочинця, у якого завтра правоохоронці збираються провести обшук. Але далеко від’їхати не втигаємо. На планшет надходить виклик: «Інші тілесні ушкодження».

— Блін, це знов він! — говорить Ігор, читаючи повідомлення.

— Той, якого щойно відпустили?

— Ну а хто ж! Заявник — власник магазину, в якому та жінка працює.

Триденне чергування з рівненським спецназом: побив 14-річну дівчинку на дитячому майданчику [День 2]

Повертаємось назад і знаходимо «сімейника» на тій же лавочці.

— Бачу, до тебе не дійшло! — каже Ігор дебоширу. — Лєн, ходіть зі мною до заявників. А хлопці хай постережуть його.

— А шо таке? — чоловік знову робить здивовані очі, ніби не розуміє, що від нього хочуть.

— Знов не знаєш? Ану ходи-но зі мною.

Йдемо в магазин через дорогу, спецназівці ззаду супроводжують «сімейника». В магазині зустрічаємо власника, який заявляв до поліції, і колишню дружину дебошира. Жінка розповідає, що з чоловіком прожила 10 років (хоча він казав, що 15, — авт.), дітей немає, давно розлучилися. Але не дає їй спокою і після розлучення. Переслідує, обзиває, б’є. Цього разу штовхнув і вдарив у вухо.

Власник магазину слова продавчині підтверджує. Говорить, що подібна ситуація повторюється по кілька разів на тиждень, просто не завжди звертаються до правоохоронців. У магазині працює камера відеоспостереження, власник обіцяє скинути відео дільничному.

— Слухайте, зробіть з ним шось, — просить потерпіла, — бо рано чи пізно це чимось закінчиться.

— Чимось таки закінчиться, — погоджується дільничний.

— Закрийте його десь зараз хоча б на сутки, бо ж знов вернеться і буде буянити.

— Де ж ми його закриємо? Ви розумієте, що зараз нема куди таких закривати, — пояснює Лєна.  — Це можна лише за рішенням суду…

Зрештою поліцейські саджають дебошира в машину і їдемо в наркодиспансер до Рівного, щоб освідчити. Дорогою чоловік уже не прирікається, сидить спокійно. Дільничному на мобільний надходить відео з камер спостереження магазину. На відео чітко видно, як чоловік штовхає колишню і б’є в вухо.

— Ти диви, як добре видно! — Ігор показує дебоширу відео. — Он ти — як живий!

Чоловік мовчить і щось мугикає собі під ніс. Поки приїжджаємо до наркодиспансера, починається дощ.

— Ти парасолю взяв? — сміється дільничний дорогою до кабінету лікаря. — Як будеш зараз під дощем йти пішки в Зорю?

Шахрайство, перевірка формальників, лавочка-«біржа», баба Галя

Освідчивши чоловіка, там його і залишаємо, а самі повертаємось назад на патрулювання.

— Зараз під дощем може хоч протверезиться, — кажу спецназівцям.

— О, може Віталіка заїдем провідаєм (два дні перед тим такого ж буйного, який бив діда і матір, привезли з Клеваня на освідчення і залишили у Рівному, — авт.)? Може дійшов вже, — жартує Олена.

Але «провідати Віталіка» не встигаємо, на планшет надходить черговий виклик: «Шахрайство». Ігор телефонує заявнику, щоб дізнатися, що сталося. Той розповідає, що замовив пральну машину в Інтернеті, скинув завдаток, а «продавці» його заблокували.

Зустрічаємось з заявником на опорній станції.

— Ну ви ж дорослий чоловік, — каже дільничний. — Невже ви не знаєте, що не можна отак от скидати завдатки? Ви розумієте, що вас просто «розвели»?

— Та розумію, — зітхає чоловік. — Але то дружина знайшла ту групу у «Фейсбуці», казала, що її знайомі купували і задоволені. І якось так повівся… Думаєте, не стоїть писати заяву?

— Та ні, пишіть звичайно.

Дільничний диктує чоловіку, як правильно сформулювати текст. Потерпілий пише, прощаємось і їдемо далі.

Заїжджаємо перевірити формальника (раніше судимого за вбивство, — авт.). Минулого чергування з цим же дільничним його вже перевіряли. Того разу застали його п’яного сплячим на ліжку. В хаті була суцільна темрява (світло давно відключили за борги, — авт.) і повний безлад.

(фото з попереднього чергування)

(фото з попереднього чергування)

(фото з попереднього чергування)

(фото з попереднього чергування)

Цього разу вдома застаємо лише його друга. Той розповідає — господаря будинку немає, бо знов «закрили».  

Тим часом дільничному дзвонить інший наряд поліції. Правоохоронці розповідають — не застали вдома ще одного формальника. І де він — не зрозуміло.

Триденне чергування з рівненським спецназом: три рази викликала поліцію [День 3]

— Їдемо до тої лавочки, з якої сьогодні двічі дебошира забирали, — говорить Ігор. — Може там знайдем. Це наша «біржа» місцева.

— А чого "біржа"? — запитую.

— Бо якщо комусь в селі потрібна допомога по господарству… Ну там сіно покосити, гній зібрати… То йдуть «на біржу», де збирається оцей от контингент і одразу знаходять помічника за пляшку. Якось один розповідав, що гній перекидав. Питаю: «І що заробив?». Каже: «Буханку хліба і літру молока дали».

— Капєц, я думав, що це лише в мене в селі така «біржа» є, — дивується один з спецназівців.

— Та це, напевно, в кожному селі таке є, — додає Лєна.

Поліцейські з іншого екіпажу телефонують знов. Говорять, що формальнику додзвонилися, вискочив за сигаретами, за 10 хвилин повернеться.

— Ну то почекайте його там трохи.

— А за що його взяли? — цікавлюся.

— Розбій. Під домашнім арештом зараз.

— Ну то вліпіть йому протокол за порушення адміннагляду. Яка різниця сигарети чи ще там ще щось. Порушив, хай закриють. Розбій — це значить небезпечний для суспільства.

— Не закриють. Він уже раз п’ятий порушує.

— Мені це «подобається». Його бігають ловлять, а суди відпускають — під домашнім арештом ніби сидять…

Зрештою формальник повертається сам, а ми патрулюємо двори. В одному з таких бесідка, де частенько збираються місцеві люмпени. Якось там бомжик спав на столі.

(фото з попереднього чергування)

Цього разу за одним столиком зустрічаємо не дуже тверезу компанію (але уже не пють, на столі лише порожні стопки і вода, — авт.), а за іншим — підлітки грають в карти.

— Добрий вечір, — дільничний вітається з дітьми. — Вам по скільки років?

Дівчата з хлопцями відповідають: по 16-17.

— Яка година, бачили? (на годиннику уже близько 24:00, — авт.), — Ігор задає риторичне питання. — Ви зараз маєте бути де? Дома. Батьки ваші знають, де ви?

— Знають! — впевнено хором відповідають діти.

— Набирайте-то всі батьків.

Підлітки неохоче телефонують батькам і по черзі дають трубку дільничному. Він цікавиться в дорослих, чи знають вони, де їхні діти, просить провести профілактичну бесіду.

— Давайте, збирайтесь-но і по хатах, — звертається до неповнолітніх. — Бо будуть протоколи на батьків. А ти хоч дівчат проведи, — говорить одному з хлопців.

— Проведу, звичайно.

Зміна підходить до завершення, по-маленьку їдемо в сторону Рівного. Раптом бачимо на дорозі у калюжі сидить бабця в халаті (видно, що вже добряче хильнула, — авт.) і не може підвестися. Зупиняємось.

— Галю! — вигукує дільничний, упізнавши жінку. — А шо це ти тут відпочиваєш?

— О, прівєт! — бабця теж впізнає Ігоря, раптом різко піднімається з калюжі і кидається на нього з розпростертими обіймами.

— Нє-нє-нє, — Ігор задкує і відбивається. — Не треба мене обіймати. Ти, бачу, дуже твереза. Підвести тебе додому? Чи завезти?

— Та нє, ондо ж моя хата, — вказує на будинок поруч.

— Дійдеш сама?

— Дійду канєшно.

— Ну дивись.

Ще кілька хвилин дивимся Галі вслід, чи знов не впала, і їдемо здавати зміну. До наступних чергувань!

Читайте також: