Початок тутНаступного дня знову зустрічаємось на базі роти поліції особливого призначення близько 18:00. Цього разу наш дільничний Андрій Романчук із Зорі. Забираємо його з поліцейської станції в Зорі і веземо розбиратися по заявах.
У одному з сіл люди поскаржилися на те, що сусідські кури і корова гадять на дорозі. Окрім того, сусід біля воріт наскладав дров, які заважають машинам проїхати. Андрій проводить бесіду із сусідом, просить слідкувати за своїми тваринами і прибрати дрова. Адже це порушення правил благоустрою. І якщо приїде комісія із сільської ради, то буде великий штраф.
Розібравшись із заявами, патрулюємо навколишні села. У Андрія їх 12 — аж до кордону з Волинською областю.
Близько 22:00 на планшет надходить виклик. Чоловік побив неповнолітню дитину на дитячому майданчику. Село Велика Омеляна.
Окрім назви вулиці і «дитячого майданчика» ніяких орієнтирів у повідомленні немає. Тому, приїхавши у село, Андрій телефонує заявнику. Проте, виклики збивають. Намагаємось розібратися самі.
На вулиці уже темно. На одній із сільських зупинок відпочивають підлітки. Запитуємо в них, чи не знайомі вони з заявницею. Та підлітки лише знизують плечима.
Об’їжджаємо майданчики біля школи поруч. Але там нікого немає. Раптом до поліцейського авто підходять все ті ж підлітки.
— Шановні поліцейські, — говорить одна з дівчат. — Ми "пробили" її по фейсбуці. Вона живе в кінці вулиці на виїзді із села. Там же є і дитячий майданчик.
Дякуємо дітям за допомогу і їдемо шукати туди, куди вони вказали.
Ще на під’їзді до майданчика бачимо з десяток людей біля дороги. Розуміємо — потрапили, куди треба.
Зупиняємось біля натовпу, виходимо з машини.
— Доброго вечора! Хто поліцію викликав?
— Це я, — підходить одна з жінок, помітно нервуючись. — Мою дочку побили. Він бив її головою об камінь. Чуть не вбив.
— Он тамо він живе, рядом, — починають наперебій кричати інші люди з натовпу.
— Підіть-но до нього, найдіть. Він тут нам жизні нікому не дає, всі його бояться, — заявниця вся на емоціях.
— Почекайте, — говорить Олена. — А давайте ми будем робити свою роботу по-порядку. Дочка ваша де?
— Її скора в лікарню повезла в Рівне, — відповідає жінка.
— В якому вона стані? — запитують спецназівці.
— Я не знаю! Ви цього найдіть…
Ми здивовано переглядаємся:
— Як це ви не знаєте?
— Вона з батьком поїхала.
— Ну то наберіть батька, поцікавтеся.
Жінка намагається додзвонитися до чоловіка, але він скидає дзвінки.
— Ви бачили, як це сталося? — запитує дільничний.
— Нє, я в хаті була. До мене діти прибігли і сказали, що мою Даринку (ім’я змінене з етичних міркувань, — авт.) вбивають! А тоді я зразу прибігла, а вона лежить тут…, — у жінки на очах з’являються сльози.
— А хто бачив, як це сталося?
— Я бачив! І він, і дівчата тут ще були, — відповідає хлопчик років десяти.
Діти розповідають, що 14-річна Дарина посварилася з 11-річною донькою заявника.
— Вона Дарину обозвала «Ти ш..ха!» (повія, — авт.), а та їй: «А ти двулічна!». І вона побігла пожалувалувась тату. Він прийшов і схватив Дашу за волоси і почав бить головою об камінь. А потім сказав: «Ти послєдній день живеш».
— Та він би її вбив, якби діти не почали кричати! — говорять люди і причитають «куди котиться цей світ» і «коли вже його закриють».
— А потім він втік? — уточнюють поліцейські.
— Він сів на вєліка і уїхав, — відповідають діти.
— Та вже жінка його до мене до хати приходила, вибачалася, гроші предлагала, — розповідає заявниця. — І він приходив! Я своєю дитиною не торгую! Я хочу шоб його наказали. І взагалі тепер страшно її в хаті саму залишати, раз він уже приходив… Він ще казав, шо «братків» своїх приведе.
Жінка розповідає, що спочатку дочка ні на що не скаржилась, але потім її почало нудити. Тому визвали швидку, яка забрала дівчинку до лікарні на обстеження.
Дільничний відбирає пояснення в заявниці і свідків і просить показати, де живе той, хто дитину побив.
— Поїхали за мною, я вам покажу, — пропонує один з чоловіків. — Я якраз туди їду.
Сідаємо в машину і їдемо слідом за чоловіком.
— Уже 24 година майже. Якщо нам двері не відкриють, то вламуватись ми не маєм права. А швидше за все так і буде, — говорить спецпризначенець.
— Все одно маєм подивитися, — відповідає дільничний.
Знаходимо потрібну хату. У вікнах темно. Заходимо на подвір’я, поліцейські підсвічують ліхтариком. Аж раптом з дверей виходить заплакана жінка.
— Добрий вечір! — вітаються правоохоронці. — Чоловік ваш де?
— Ондо, ззаді йде! — жінка, схлипуючи, киває.
І справді. Одразу за нею, понуривши голову, плентається підвипивший чоловік.
— Нащо ви дитину побили? — запитує Андрій.
— Я…не знаю…випив… нашло шось на мене.
— Ви подивіться шо він пив! — просить дружина. — Тамо-во осталося ше (вказує на будівлю, схожу на літню кухню, — авт.). Візьміть може на експертізу чи шо… Бо випив і мозги геть отобрало.
— Зачекайте, ходіть з нами до машини, напишем пояснення, — говорять поліцейські і проводять подружжя до патрульного автомобіля.
Андрій відбирає у чоловіка пояснення, дружина поруч плаче:
— Ну шо ж він натворив… Ото вєчно, як вип’є, то несоображає. Пам’ять йому одбирає. Ви знаєте, йому 35 років, а мозги у нього геть дитячі, — скаржиться Олені. — А мала прийшла додому, істерику устроїла. Шо Даша її обідила. А у нього клєма впала — тож татова доця — і пішов на розборки. Я просила його «не йди»… А він своє.
— Послухайте, я звичайно не лікар, але по тому, що ви розказуєте, вам варто було б провірити його у спеціаліста, — радить Лєна.
— Та я хотіла! Але ж то позор перед людьми!
— Позор? А те, що зараз відбувається, не позор? Там пів вулиці зібралося. Все добре?
— Та я розумію, — жінка схлипує.
— А як ж ви заміж за нього вийшли, раз він такий?
— Та якось… А потім діти… Ще й дитинка маленька є — рочок.
— Він десь працює?
— Ага, працює… з-під палки. Гроші і так в нього отбираю, шоб не пив. А він все одно десь находить.
— Ну багато хто і з-під палки працювати не хоче, — резюмує Олена. — Ви не плачте, головне, щоб з дівчинкою все було добре. Прийдете додому, випийте якихось заспокійливих. Та хоча б пару таблеток валеріанки. І йому дайте. І головне — не гризіть його сьогодні вже, не сваріться. Щоб ще гірше не наробити. Розбиратися будете вже завтра на свіжу голову.
Чоловік тим часом розкаюється. Каже — був би тверезий, не зробив би такого.
— А якби ти її вбив? — питає спецназівець.
— Я б не вбив…
— Ну то нащо головою об камінь бив?
— Не бив я об камінь…
— Ну як ж ні, якщо всі люди кажуть!
Чоловік замовкає, понуривши голову.
— А шо ти пив? «Поминальника»?
— Угу…, — ствердно киває.
— Ну то все ясно.
— А шо таке поминальник? — запитую.
— Дешева горілка за 40 гривень. Яка незрозуміло чим "розбадяжена".
— А чого «поминальник»?
— Бо як вип’єш, то поминають тебе через 9 днів, — сміються поліцейські. — Пам’ятаєш, не так давно історія була, що 8 чоловік нею отруїлися і померли?
Відібравши пояснення, з подружжям прощаємось. Лєна на останок ще раз радить жінці звернутися з чоловіком до лікаря, а йому — кинути пити.
— А ви запам’ятайте, вам пити не можна! Ніколи! Взагалі! Раз таке робиться… Може хоч ця історія вас чомусь навчить. Йдіть додому і сьогодні вже цих людей не чіпайте. Якщо хочете поговорити, то вже завтра. А зараз лягайте спати.
(Ні спецпризначенці, ні дільничний, кримінальних справ не розслідують. Усі зібрані матеріали передаються слідчим, які і приймають рішення по справах, — авт.)
Поки поліцейські розбиралися з побиттям дитини, іншому наряду поблизу надійшов виклик про грабіж. На заправці у чоловіка вкрали "барсетку" з грошима. Зловмисник втік на автомобілі Audi.
Ще трохи їздимо по району і чергова зміна закінчуються. Знову прощаємось до 18:00.
Продовження читайте вже завтра на нашому сайті.Авторка Тетяна Закордонець.Шукайте нас ???
Офіційний сайт
Соціальні мережі:
► Ми у Facebook
► Ми в Instagram
► Наш Telegram-канал
