Дмитро на позивний «Демон» родом із села Заозер’я, що у Локницькій громаді. Свій шлях у війську розпочав із початком повномасштабного вторгнення.
Історію бійця розповіли у пресслужбі 104 бригади тероборони ЗСУ «Горинь».
Дмитро служить у 1-му батальйоні тероборони 104 бригади тероборони ЗСУ «Горинь».
До війни Дмитро працював експедитором. Відразу, коли було оголошено про військовий стан в Україні, Дмитро зібрав рюкзак і пішов в найближчий ТЦК.
«Не зміг стояти осторонь і бачити, як швидко та агресивно просувається ворог. Сирени, які не припиняються, знищення наших будинків, страх за родину, яка проживає неподалік від кордону з білорусією, і страх, що агресор може знищити мою свободу, було чимось більшим. Тому рішення було однозначне — «Іду!» — розповідає Дмитро.
Про свій позивний Дмитро говорить чітко:
«Дали побратими, завжди тихий, холодний до ворога і ніколи не було жалю до цих "потвор", один із моїх побратимів сказав: ти як "Демон" без жалю та страху, так я отримав позивний».
Від початку війни Дмитро встиг побувати на багатьох відрізках фронту:
«Відразу стояли на кордоні з білорусією, в 2023 році виїхали на захист Часового Яру, тоді с. Кринки (Херсонщина), а зараз — Куп’янськ».
Про своїх побратимів Дмитро говорить з гордістю:
«Я радий, що маю таких побратимів, які зі мною не бояться розділити бліндаж, пити каву з однієї чашки, їсти з одного посуду, знаю, що подадуть руку в тяжкий час, допоможуть та прикриють. Мені повезло, тому що я можу довірити своє життя побратимам, які неодноразово прикривали і не тільки на полі бою».
Про моменти, котрі закарбувались у пам'яті найбільше, військовослужбовець говорить неохоче:
«Це бої в Кринках — це були найдовші, найстрашніші дні та ночі, що я будь-коли проживав, і так протягом 78 днів. Постійні обстріли, штурми з боку агресора. Відповідальність не тільки за своє життя, а й за життя побратимів, постійна напруга, коли ти не тільки повинен думати, а й діяти, приймати швидкі рішення, щоб врятувати життя, це було пекло».
Дмитро мотивує себе сам:
«Розуміння, що ти потрібен, тебе чекають, кохають️ — мотивує найбільше. Другим мотиватором є мої побратими, які завжди пліч-о-пліч йдуть зі мною та довіряють своє життя мені. Також мотиватором є мої командири, які завжди дослуховуються та приймають правильні рішення».
Вдома на Дмитра чекають батьки, кохана, рідні та друзі.
Після перемоги Дмитро мріє мати сім'ю та двоє дітей.
«Бажано, щоб це був синочок — захисник та доця — принцеса».
Також боєць мріє відіспатися у тиші, відкрити свою справу, яка буде приносити задоволення, і жити як до війни своє життя, тільки уже з сім’єю.
