Якби в Україні була українська влада, то можливо став би священником раніше. Так говорить про себе настоятель Свято-Успенської церкви у Здолбунові архімандрит Дмитро. Його служба Богу розпочалася на зорі української незалежності, тоді, коли по церквам України знову почали молитися рідною мовою. Своє сімдесятиріччя настоятель зустрічає в храмі, у молитві із прихожанами. Просить про мир і про повернення живим рідного сина із фронту.
Недільна служба у Свято-Успенській церкві Здолбунова. В нижньому храмі як завжди велелюдно. Кожен із своїми думками у молитві звертаєтья до Бога. Отець Дмитро у День свого сімдесятиріччя править службу. Особливої значимості ювілейній даті не надає.
Дай Боже рік, а там знову будемо просити, але я зрозумів, що я нічого не знаю і мені треба жити, щоб щось дізнатися, - настоятель Свято-Успенської церкви м. Здолбунів архімандрит Дмитро.
Просить миру для України і здоров'я для власного сина, який боронить українську землю від російської навали.
Син на фронті, але, дякую, він мені сьогодні подзвонив. Якщо він зранку подзвонив, то я можу бути спокійний, - настоятель Свято-Успенської церкви м. Здолбунів архімандрит Дмитро.
Спершу настоятелю від блаженнішого Епіфанія передає вітання протоієрей Василь Рудніцький.
Та вручає орден святителя Миколая Чудотворця.
Опісля вітають прихожани. Ніхто не скупиться та теплі слова. Дякують священнику за підтримку та настанови.
Серед подарунків здебільшого квіти. Втім є й незвичні нагороди. Торт у кольори прапора України та картина.
Чим же ж заслужив настоятель храму таку любов? Виявляється, священником отець Дмитро став уже в зрілому віці, якраз на зорі української незалежності. Він є одним з тих, хто розпочав становлення Православної церкви України на Рівненщині.
Пригадує, що настоятилем Свято-Успенської церкви у Здолбунові став у двохтисячних. На місці, де зараз красується церква тоді був лише нижній храм, до кінця незавершений, і чотири стіни на місці верхнього храму. Зараз прогулюючись тут, ніщо не нагадує того, із чим зіштовхнувся з самого початку.
Саме такого усміхненого та щирого і знають священника. Втім, змінюється на очах, коли справа підходить до проповідей. Окрім великої любові до Бога, має отець Дмитро ще одну слабкість - велику любов до України.
Окрім добудови та оздоблення церкви, отець Дмитро започаткував недільну школу при храмі, разом із прихожанами збирає кошти та купує для військових спорядження. А також організовує паломницькі поїздки. Втім найбільшою його заслугою прихожани називають те, що до церкви почали йти люди.
Долучились до вітань священника, який невтомно служить Богу та людям і юні прихожани.
