Станіслав Лозовський – актор і музикант Рівненського драмтеатру. Його творчий шлях розпочався з театральної сцени та привів до роботи з кіно. В інтерв’ю він розповідає про свої перші ролі, досвід у фільмі «Захар Беркут», секрети підготовки до персонажів та як йому вдається тримати баланс між театром і музикою.
Як почалася ваша акторська кар'єра?
Моя робота в театрі почалася спершу з невеликих епізодичних виходів, коли я ще був дитиною; потім була робота звукорежисером у драмтеатрі, поки я ще був у 11 класі школи, і одразу після закінчення 11 класу я став актором театру ляльок, а тоді, за кілька років - доєднався до колективу рівненського драматичного театру!
Що найяскравіше запам’яталося з перших років роботи в Рівненському драматичному театрі?
Перші роки роботи в театрі - все особливо. Бо це твоє "вперше" у всьому! Вперше отримати роль, вперше затанцювати на сцені, вперше заспівати, вперше крикнути на партнерку згідно з малюнком ролі. Пам'ятаю, це мені ніяк не вдавалося, бо партнеркою була Ніна Єгорівна Ніколаєва, яку я змалку знав і поважав і побоювався - бо ж відповідально було працювати з нею. А тут ще й кричати... Але зараз я вже кричу на партнерів легко, з задоволенням, від ролі і від себе!
Чому Ви вирішили взяти участь у фільмі «Захар Беркут»?
Участь у кіно - це те, що завжди хотілося спробувати. До цього в мене вже були перші кроки у кіно. А у цей проект мені просто пощастило потрапити. Бо свої дані актори розсилають кастинг менеджерам, і тривалий час можуть не отримувати пропозицій, а потім отримати несподівано. Так трапилося і зі мною.
Який досвід ви отримали під час роботи у фільмі?
Над фільмом працювала цікава міжнародна команда, половина процесу була англійською мовою, тому треба було бути дуже уважним, вловлювати і розуміти кожне слово іноземного режисера. Також намагався завжди бути на майданчику, навіть коли до моєї сцени було ще далеко, щоб просто спостерігати у роботі своїх колег, вчитися у них, бачити, як вони поводяться в кадрі, яка у них різниця між роботою в загальних і крупних планах. Тому з приємністю згадую досвідчених Андрія Ісаєнка, Віктора Жданова, Аліну Коваленко, Олега Стефана, а також колег з-за кодону - Поппі Дрейтон, Роберт Патрік, Томмі Фленненан, Алекс Макнікол, Роккі Майерс - у них є чому повчитися!!!
Які нові ролі або проєкти Ви мрієте втілити?
Я мрію про те, щоб ставити якісні вистави, які були б цікаві глядачам.Я люблю поєднувати. Люблю поєднувати драматичні прийоми і виразні засоби театру ляльок. Було б цікаво попрацювати над чимось музичним, комедійним. Мрію поставити гарну смішну виставу!
Що Ви вважаєте своїм головним досягненням у професії?
Головним досягненням у професії вважаю вміння вперто працювати і постійно вчитися!! Вважаю, що саме це не дає застоюватись, стояти на місці!! Не скажу, що це означає те, що я щоразу краще і краще граю.Буває різне.Але, принаймні, кожен день приносить щось нове.
Як Вам вдається тримати баланс між театром та музикою?
Займаюсь багато чим, зараз дуже активно музикою, але чомусь мені здається що через заняття різними справами я краще розумію свою основу - театр. І переключення - це завжди можливість перепочити, вдихнути повітря, взяти паузу.
Як Ви готуєтеся до нової ролі? Чи є якісь особливі підходи, які допомагають Вам краще зрозуміти свого персонажа?
Особливих підходів немає, щоразу усе індивідуально, залежить від режисера, здебільшого. Потім від матеріалу. Але основне що намагаюсь вловити - місце персонажа у цілісній картині, намагаюсь з'ясувати чого він хоче, до чого прагне, і зрештою, як саме він цього добивається!
