Radio
Online
Повiдомити новину

Батько загиблого героя Івана Сови: «Казав йому: нікого не вбий і вернися з миром»

Іван Сова із села Зарічне Козинської територіальної громади одним із перших поїхав добровольцем на війну на Сході захищати Україну. А вже через 7 днів перебування на фронті загинув у одному з найтрагічнійших боїв під Луганськом неподалік Цвітних Пісків. Напередодні дня захисників України журналісти ITV media group поспілкувалися з родиною загиблого героя.

Батьки Івана, згадуючи про нього, досі не можуть стримати сліз. Розповідають — Іван був великим патріотом. Адже так з дитинства його виховували у родині. Закінчивши музичне училище, працював шкільним вчителем у Здолбунові. Але згодом повернувся в рідне село і зайнявся бджолярством. Щонеділі співав у церковному хорі. Пройшов всю помаранчеву революцію, а згодом і Майдан. Їздив туди аж шість разів.

— Тільки якась «заворуха» починається — він вже там, — пригадує мати Івана Ольга Сова. — Пам’ятаю, 19-го лютого сидимо ми вдвох на дивані. Близько 11 вечора по телевізору Євген Нищук закликає: «Чоловіки, не лежіть на дивані, вставайте всі сюди!». А мій Іван одразу і зірвався. Кинувся дзвонити друзям. Один дзвінок, другий, пятий…десятий. Ніхто не відповів. Я його бігом зібрала, і він поїхав. Потім батько йому дзвонить: «Іванку, де ти?». «Їду», — каже. «З ким їдеш?» — «Сам їду». І говорить: «От всі не хочуть Януковича. До одного подзвонив — мати не пускає, до іншого — працювати треба. Отак кожен боїться». І так і поїхав сам. Приїжджає до Києва на вокзал, підходить до одного таксиста: «Завези», а той відмовляється. До іншого — теж відмова. Аж п’ятий погодився. Потім розповідав, що їхав і гадав: завезуть його на Майдан чи десь уб’ють дорогою. А приїхав 20 лютого і одразу на передову. Він такий, що ніколи не ховався за спинами. Але тоді його ангел охоронець врятував.

Батько Івана Василь Сова додає — якраз тоді по майданівцях почали стріляти:

— Іван потім приїжджає і розказує: «Стою і бачу, як падають хлопці: з одної сторони впав, я його піднімаю і кажу іншому: «Поможи йому», як дивлюся, а той вже теж лежить». А повернувся додому такий «закопчений». Таке все було на ньому чорне в сажі…. Але добув на Майдані до кінця і навіть побував у Межигір’ї. А як приїхав, то сказав: «Я не можу зрозуміти, для чого одній людині стільки багатства».

Після повернення з Майдану, Іван спокою знайти уже не міг. Боліло серце за Україну.

— Це його мучило, але він займався бджолярством, — говорить Ольга Сова. — А батько, щоб йому допомогти, посадив для нього цілу плантацію малини. Але як Крим захопили, то записався добровольцем на фронт. А від нас приховував, що добровільно йде, щоб не хвилювалися. Говорив — з воєнкомату призвали.

— Мені було дитини шкода, — каже Василь Сова. — Але я йому сказав: я тебе туди не посилаю, але і не спиняю. Комусь треба йти. Бо, щоб жити на своїй землі, спочатку її треба захистити. Нікого не вбий і вернися з миром.

У серпні Івана відправили на навчальний полігон в Новояворівськ. Але там чоловік не пройшов медкомісію — не мав двох пальців на руці.

— Відправляли його додому, бо поранена рука, — пригадує мати. — Але повертатися він відмовився. Сказав: краще старших додому відправляйте, а я піду.

Так Іван почав службу навідником гранатомета у 80-тій аеромобільній бригаді. 28 серпня їх бригаду відправили на Схід. Через два дні їх вперше обстріляли неподалік Луганська біля міста Металіст. Останній раз він телефонував матері 5 вересня о 5.30 ранку.

— Біля Цвітних Пісків була засідка і рота потрапила в оточення. Близько шести годин чекали на підмогу. Дзвонили-дзвонили по ту підмогу, проте ніхто не відповів, — пригадують батьки Івана. — І біля 17 години почали виїжджати. Бійці знали на що йдуть, навіть попрощалися між собою. Знали, що живими звідти вийдуть не всі. Майже прорвалися… зовсім трошки осталося.

Загін у складі 97 бійців на шести БТРах та двох танках, прориваючись із оточення, потрапив під обстріл. О 17.30 у Івана потрапив снаряд і він загинув миттєво. Якраз у день підписання Мінських угод. Герою було 38 років.

У травні 2015 року Президент України нагородив Івана Сову орденом «За мужність» посмертно. А бойові побратими і досі щороку приїжджають до Зарічного вшанувати пам’ять героя.

Довідково: 5 вересня 2014 року під Луганськом, неподалік Цвітних Пісків, сталась одна з найтрагічніших подій війни на Донбасі. Практично в одному місці в засідку потрапили спочатку підрозділ батальйону «Айдар», потім 80-ї окремої аеромобільної бригади. У цьому бою українські війська мали чимало загиблих і зниклих безвісти

Читайте також: