Йому ще немає й 26-ти, але за плечима — Майдан, фронт, оборона Маріуполя та 884 дні російського полону. Артур Ніверчук став на шлях захисника ще під час Революції Гідності, і сьогодні він знову у строю.
Йому ще немає й 26, але половину свого життя він віддав війні за Україну. Шлях захисника Артура Ніверчука почався задовго до повномасштабного вторгнення — ще з подій Революції Гідності.
У своєму виборі я остаточно визначився в 15-16 років. Цілком імовірно, що причиною цього стали події майдану і мілітаризація суспільства перед фактом загрози. Тодішні події я сприймав як можливість розвитку та підготовки: тактична медицина, вогнева, і штурмовий альпінізм були першими дисциплінами, з якими я ознайомився, - військовослужбовець Артур Ніверчук.
Наприкінці 2019 року він добровільно пройшов відбір до підрозділу Національної гвардії України — «Азов». Із 60 охочих до кінця курсу дійшли лише близько двадцяти рекрутів. У 2020–2021 роках він брав участь у контрснайперській боротьбі разом із фахівцями різних галузей. Більшість населених пунктів, де проходила служба, нині перебувають в окупації. Найважчим випробуванням став 2022 рік. У середині травня за наказом вищого командування гарнізон Маріуполя офіційно припинив оборону та склав зброю. Так він потрапив у російський полон.
Полон, відверто, окремо обширна тема, якої поверхнево торкнутись достатньо складно. У підсумку, російські в'язниці - це витончений інструмент катування, котрий змушує вас адаптуватись до навколишніх умов по мірі можливості. За час свого перебування я був етапований у різні частини росії 8 разів. Найгіршим із цього переліку було і залишається місто Таганрог, котре ламає у прямому сенсі на тих підставах, що ви фігуруєте у якості підозрюваного. Отже, системі вельми необхідно отримати від вас самозізнання, яке позбавить вас свободи і буде слугувати пропагандою для російського споживача, - військовослужбовець Артур Ніверчук.
У полоні він пробув 884 дні. Перший дзвінок додому він зробив одразу після прибуття до клініки вже на підконтрольній Україні території. Просто повідомив рідним: тепер він знову на зв’язку. Емоції родини були щирими й сильними, Артура ж — стриманими. У місті, в якому народився захисник, Героя зустрічали із словами подяки.
Тепер Артур вдома. Він одразу ж кинувся в обійми найрідніших.
Вдома він пробув загалом пів року — лікування, операція, реабілітація. Деякі наслідки полону та війни даються взнаки й досі. Можливість залишитися в тилу була. Але, каже, не бачить для себе права стояти осторонь, маючи бойовий і життєвий досвід.
Повернувся до служби в 12 Бригаду «Азов». Зараз у мене цілком вистачає роботи з напряму підготовки особового складу. А щодо страху думаю так: пережиті події загартовують або ломають волю до спротиву повністю, - військовослужбовець Артур Ніверчук.
У свої не повні 26 він уже знає ціну свободи. І продовжує боротися за те, щоб Україна мала майбутнє — у мирі, але не ціною капітуляції.
