У Радивилівській громаді проживає переселенка з Маріуполя Любов Олександрівна, для неї Рівненщина стала другим домом. Вона розповіла власну історію, як їй довелося пережити бомбардування рідного міста та де знаходили укриття, щоб зберегти своє життя.
Про історію розповіли у Благодійному фонді «Рокада» Рівне.
До щорічної Всесвітньої кампанії «16 днів проти насилля» Благодійний фонд «Рокада» Рівне проводить марафон історій «Зрозуміти (не)інших». У рамках проєкту вони розповідають про людей, які опинилися у складних життєвих обставинах через війну.
«Протягом 19 днів я була під обстрілами «градів», танків, бомбардуванням та усім, чим тільки міг бити нас ворог. Деякий час ми ховалися у підвалі двоповерхового будинку біля «Азову». Це було десь близько тижня. Протягом цього часу ми спілкувалися про Бога, ми молилися, каялися і приймали все те, що відбувалося з нами», — згадує Любов.
Згодом до пані Любові приїхав її племінник і допоміг вибратися з укриття. Їхали вони під звуки автоматних черг, постійної стрільби та вуличних боїв. Деякий час жінка проживала з родиною біля Драмтеатру, у самому центрі міста, на першому поверсі дев’ятиповерхівки.
«Кожен шукав укриття, тому всі сховища були переповнені. Якийсь час їздили до Драмтеатру за водою, зігрівались там гарячим чаєм та супом, який нам люб’язно готували волонтери. Вже на 5-ий день у місті не було ні світла, ні води, ні тепла. Наступного тижня зник і газ. Помитися було ніде…», — розповідає переселенка.
Як згадує героїня, на вулиці була мінусова температура, тому діти дуже мерзли. Вони збирали все, що могли на вулицях під обстрілами. На багатті ми готували їжу, кип'ятили воду, бо вода була невідомого походження.
Ми молилися за хворих, наляканих, поранених…
Допомогли виїхати з міста волонтери та народний депутат, ім'я якого Любов не пам'ятає, вони надали інформацію коли дадуть «зелений коридор» від Червоного хреста, щоб виїхати.
«14 березня ми виїхали з міста і не знали, що з нашими домівками. Десь за місяць мені прийшла звістка, що мій тато помер, не було вже ніякої медичної допомоги і я ніяк не могла добратися до нього. Нас розділили бої…», — каже жінка.
Коли з’явився зв'язок з Маріуполем вона отримала фото свого зруйнованого житла. Нині Любов каже, що надзвичайно вдячна Радивилівській громаді за щирі серця, гостинність і любов.
