Населені пункти на північний захід від столиці оговтуються від "гостювання" рашистів. Буча, Ірпінь, Гостомель - відомі вже на весь світ тим жахіттям, яке там відбувалось. Кожному місцевому є що розповісти: про зґвалтування жінок та дівчаток, про масове мародерство кремлІвських покидьків, про розстріл мирних, які хотіли втекти від війни. Рашисти не шкодували нікого.
Замість звичного руху - тут пустир. Де-не-де - проходять люди та проїжджають автівки. А навколо, розтрощені та згорівши будинки. Написи на паркані "мирні" та "діти" кремлівських виродків не зупиняли.
Ховалися, воно звідти сюди і всьо.
Олександр, житель села Горенка, що на Київщині. Він відчув на собі наслідки гостювання "руського міра". Сам він лікар, однак довелось опанувати нові професії: будівельника та рятувальника.
Завдяки тому, що ми тут сиділи, хата б згоріла дотла. А так, я сюди вискочив. В шоці, все. А воно почало тут горіти. Тут стояв в нас цей і тряпки почали горіти. Там навіть були мої козирні ботінк, дивлюсь ботінок горить. Я все повикидав, тут води трохи взяли тай затушили, - Олександр житель села Горенка
А от сусіднім будинкам пощастило менше. Вони згоріли вщент. На сільській дорозі досі лишилися сліди "денацифікації" мирних.
Тут не було ні військ, нікого. Ось туди залетіла градінка, дякувати Богу не розірвалась. Я там біля дому возився, землею трохи притрусило.
Горенка з перших днів війни опинилась у кілометровій зоні фронту. Впродовж місяця - тут не було жодного спокійного дня. Місцеві зізнаються, нині їм не звично чути тишу. А ще більш не звично бачити у селі таку кількість людей. Це ті, хто приїхав не з пустими руками. Марян, суддя рівненського міського суду, один із тих хто допомагає.
Тут на даний час всі медикаменти є. Далі ми підем в СМТ Коцюбинський. В подальшому плануємо завозити медикаменти, якусь іншу гуманітарну допомогу. Харчі, одяг, також дітям якесь харчування будемо привозити, - Мар'ян Головчак суддя
У сусідньому Мощуні кремлівські убивці понад місяць рівняли житлові споруди із землею. Жодного вцілілого будинку. Сюди окупанти гатили з артилерії без зупину.
В цьому районі відбувлися дуже..вони намагалися тричі переправу створити. І наші люди тут, змогли війська вистояти і дати їм такий відпір, - "Лютий" боєць територіальної оборони
Бабця Ліда єдина хто залишився у селі. Їй 72 і за місяць пекла вона загубилась у часі. Пригадує, як доводилось жити в холоді та не розпалювати пічку, бо ж орки могли побачити дим. Їсти варила на вуличному вогнищі. Та кожного дня гасила пожежі, які спалахували від обстрілів.
Два відра, відро на сусіда, де могла, на себе. Тоді вже давай по пов відра лить, бо не дістану.
По собі окупанти залишили не лише зруйновані будівлі. Але й тіла розстріляних місцевих жителів. Життя цього чоловіка обірвав постріл у голову.
Он кульове поранення з цієї сторони у вухо.
Постраждало від рашистіві й сусіднє село Озера. Воно знаходиться неподалік аеропорту, який був стратегічним об'єктом для ворога. За задумом росіян він мав стати плацдармом для висадки десанту.
Перші вертольоти полетіли, якраз над нашою кришою. У нас там в погребі земля хиталась. В результаті криша в дирках, двері повилітали. Але ми цілі, живі, - Віталій житель села Озера
Такими, як Віталій, нині опікуються небайдужі. Іван - місцевий. Він рятувальник та щойно почув, про звільнення рідного села, купив перше необхідне та поїхав допомагати людям.
Люди реагували зі сльозами на очах, побачивши хлібинку. Це було щось з чимось. Я зрозумів, що допомагаю людям та не став на цьому зупинятися. Станом на другий день за допомогою мого районного керівництва ми ще . І зараз третій день лікарів сюди привезли, - Іван Бойко начальник караулу підрозділу ДСНС
Орда знущалась над місцевими. Вривались до оселі, забирали їжу та техніку. А всіх, хто не погоджувався - безжально вбивали. Це були кадирівці, констатує Юрій. Їхні обличчя, він буде пам'ятати все своє життя.
Вони приїжджали, просто витягували мужиків, роздівали до гола та шукали наколки. Якщо знаходили, мішка на голову і катували, - Юрій житель села Озера
А це той самий аеродром Антонов де жила українська "Мрія". Під ногами, не розірвані снаряди, міни, десятки одиниць спаленої ворожої бронетехніки та російський військовий гелікоптер озброєний некерованими реактивними снарядами. А в центрі всього - вона, як понівечена велика птаха.
Однією з найгарячиших точок Київщини було місто Ірпінь. Ворог не полишав спроб прорватися до столиці. Утім проваливши план на бліцкриг, московиті виродки влаштували терор мирному населенню. Побачене, після визволення передмістя, шокувало увесь світ.
Перший день розстріляли тут двох людей. Продавець в магазині, і в нас тут будівельник, маляр був. Тут на кутку лежали 7 днів два тіла. Потім вже наші чоловіки винесли в ліс, 6 людей розстріляних. Одного чоловіка катували тут в дитячій кімнаті Його до стіни приставили, вистрелили в рот. Там до цього часу лежать мізки, - Інна жителька міста Ірпінь
Ось, ця братська могила де поховали мешканців невеличкого житлового комплексу, який на місяць став "базою" для окупантів. Тут вони жили поруч із місцевими, грабували їхні квартири, вбивали та знущалися.
Вони виносили добро людське і кидали в танк. А що не поміщалося, вони ногами втаптували. Я кажу, звідкіля ти, а він за Москвою назвав місто я не памятаю вже. І кажу, ти в такому віці в тебе мабудь і дітки є. А він кажу дітки є, і дружина є. І сльози, - Любов жителька міста Ірпінь
В місті поки немає газу, води та світла. Пані Інна, як і весь місяць до того, готує обід на багатті. Каже, люди гуртувалися, ділилися їжею, тому і вижили.
Звісно страшно. Всі квартири вскриті, що не брали розбивали. Телевізори. Як шкодили. У когось гроші забирали, гивні не брали, долари, - Інна жителька міста Ірпінь
Місиво із техніки, пайків та особистих речей путінських посіпак. Тут, в Бучі їх потужно накрив байрактар. Нині ця вулиця стала символом незламності українського духу. Ці міста та селища окупували кілька елітних підрозділів російської армії. Зокрема 64-та бригада окупантів. Про воєнні злочини росіян нині готові розповісти тисячі українців, аби лише катів знайшли та покарали. Тим часом місцеві вже поспішають повертатися додому. Та нині всю територію ретельно обстежують сапери. Адже втікаючи рашисти залишили по собі сотні смертельних пасток.
