Рятує інших, ризикуючи собою. Валерій родом із Дубровиччини, він з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист рідної країни, побував у найгарячіших точках фронту. Щодня на передовій і в прифронтових містах через постійні обстріли ризикував потрапити під удар.
Дивився в очі смерті. Це 31-річний Валерій на позивний Джиг. Чоловік родом з села Висоцьк, що на Дубровиччині. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він просто не міг залишитися осторонь. Спочатку захищав свої рідні околиці, перебуваючи у ДФТГ. Вже пізніше звичайний чоловік із мирного життя, взяв рюкзак і поїхав туди, де доводилося щодня балансувати між життям і смертю.
Валерій був водієм-санітаром у 1-ому штурмовому батальйоні 3-ї окремої штурмової бригади. Наразі проходить службу у медичній роті 125-ої окремої важкої механізованої бригади. На фронті його зброєю стали турнікети, бинти й холодний розум. Він вивозив поранених із посадок під мінометним вогнем, тримав побратимів за руку в евакуаційних машинах, чув останні слова тих, кого не встигли врятувати. За цей час він побачив більше болю, крові й людської витримки, ніж дехто бачить за все життя.
Та попри втому, страх і втрати, він щоразу повертався назад — у дим, багнюку й вибухи. Бо знає: там на нього чекають. Ті, кому потрібен шанс вижити. Валерій додає: хотілося бачити менше ампутацій.
Перебуваючи у постійному стресі, хлопці себе підбадьорюють піснями.
Наразі Валерій проходить службу на Харківщині. Вдома на нього з нетерпінням завжди чекають його рідні. Валерій мріє про те що і всі: мирне небо над головою, своїх рідних та довгоочікувану перемогу. І найбільше — навчитися жити без звуків війни всередині себе.
