За два з половиною кілометри та в постійній загрозі від Білорусі. Так живе одне із сіл на Сарненщині. Місцеві кажуть, раніше таким розташуванням були задоволені. Ходили в гості до так званих "друзів" через кордон. Зараз же, сподіваються що звідти до них нічого не прилетить.
Ні, це не подарунки росіянам, це щотижневий ринок у прикордонному селі, що межує з Білоруссю. Від нього до кордону всього лише 2 кілометри. Сьогодні, тут вирує життя. Люди працюють, ходять до церкви та відпочивають. Проте так було не завжди.
У переважної більшості жителів цього села, є родичі та друзі із Білорусі. До початку повномасштабного вторгнення, вони їздили один до одного у гості та постійно спілкувалось. Та тепер, ні гостин, ні спілкування більше немає.
Більше того, багато хто стверджує, що війна розпочалась саме через українців.
Та попри постійну загрозу та страх, що колись брати білоруси, перетнуть наш кордон, місцеві займаються волонтерством. З самого початку церква та усі жителі села згуртувались, зносили продукти харчування та возили їх у міста, які постраждали від російської агресії. Петро Маринич розповідає, часто, возить допомогу на тимчасово окуповані території. За своє життя не хвилюється. Каже, люди страждають а отже, його обов'язок попри будь що, допомагати.
У селі життя продовжується. І хоч місцеві часто чують і бачать рух по той бік кордону, все ж сподіваються, що його не переступлять. Однак, якщо все ж так станеться, готові дати відсіч. Свого віддавати тут ніхто не збирається.
