Чотири роки повномасштабної війни змінили життя кожного з нас. Зокрема, вторгнення забрало у дітей їхній безтурботний час. А ще тепер вони навчаються не в класах, а в укриттях. І усе це під звуки сирен.
«Ранок 24 лютого 2022 багато дітей пам’ятають досі. Замість дороги до школи — новини про війну. Замість звичних уроків — перші онлайн-заняття і розмови про безпеку. З того часу минуло чотири роки, і разом із країною вони навчилися жити і навчатися під час війни», — журналістка Анна Авдєєва.
Повномасштабне вторгнення змінило освітній процес на 180 градусів. У перші дні після 24 лютого школи фактично завмерли. Освітяни згадують: тоді головним було не навчання, а безпека дітей і вчителів. Багато родин виїжджали, класи порожніли, а уроки проводили в онлайн-режимі.
«Я пригадую свою першу смс. Я тоді була класним керівником 10-Б класу. І я написала їм, що ми будемо навчатися дистанційно через класрум. Але якщо раптом уроків не буде, то не буде. І діти мені всі, я написала «Слава Україні», вони мені всі відповіли «Героям слава». І ніхто не запитував, коли буде, чому не буде, як буде. Всі прекрасно розуміли», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк.
Та школи швидко стали не лише місцем навчання. Тут почали організовувати волонтерські штаби, допомагати військовим і підтримувати одне одного. Хтось плів сітки із домашніх речей, хтось робив коктейлі молотова.
«Розпочинали ми із простого одягу, який самі приносили до школи. Різали на клаптики, ми ще не знали як це робиться правильно. Ми зняли в спортзалі волейбольні сітки, наплітали на них ткнини. Сітки були досить тяжкими. Не знали як то всьо вдосконалювати, але потрохи вдосконалювали», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк.
З часом довелося пристосовуватися до нових реалій. Відтак, зайшла мова про повернення дітей до класів. У школах почали облаштовувати укриття, переносити парти в підвали, запасатися водою, ліхтарями та всім необхідним, аби навчання могло тривати навіть під час тривог. Саме тоді у навчальних закладах поступово почали відновлювати очні уроки.
«На сьогоднішній день усі заклади освіти, я кажу зараз і про дошкільні заклади освіти, і заклади загальної середньої, — забезпечені укриттями. Деякі заклади мають власні укриття, найпростіші, протирадиційні укриття чи сховища, а є такі заклади, які не мають підвальних приміщень, тому вони використовують укриття інших суб'єктів господарювання», — начальник управління освіти Рівного Андрій Мазур.
Війна вплинула і на кількість дітей в школах. Учнів стало менше — частина родин виїхала за кордон або в інші міста. Така тенденція спостерігається і дотепер.
Діти вийшли на очне навчання. Проте війна переслідує їхнє дитинство. Довготривалі тривоги та навчання у підвалі . Вчителі кажуть: попри всі труднощі, вони намагаються зберегти для учнів відчуття звичайного шкільного життя.
«Я пам'ятаю, перша тривога і ми прийшли в укриття. Ми співали пісні. Ми співали, що не вмерла Україна. Ми співали гімн України. Ми підтримали одне одного. Дізналися, в кого там день народження з дітей. Вітали. Ми намагалися дуже оптимістично до цього всього ставитись. Хоча було надзвичайно важко», — вчителька зарубіжної літератури Квасилівського ліцею Наталія Микитюк.
Окрім того, школи та діти і досі намагаються допомагати та працювати на перемогу. Влаштовують благодійні ярмарки для підтримки наших військових, досі плетуть сітки та шиють плитоноски.
«24 лютого змінив весь світ. Не виключенням став і наш Квасилівський ліцей. Спочатку повномасштабного вторгнення у Квасилівському ліцею всі учні, батьки та працівники доєдналися до допомоги Збройним силам України. Ми систематично проводимо ярмарки на підтримку Збройних сил України. Виручені кошти ми віддаємо нашому волонтерському центру, який має назву «Ніжна броня». Також закуповуємо генератори, реби, закуповуємо необхідне обладнання для хлопців та пересилаємо», — директор Квасилівського ліцею Сергій Валага.
Ці діти подорослішали швидше, ніж мали б. Вони знають, що таке повітряна тривога, укриття і новини про війну. Та, попри все це, продовжують навчатися, мріяти і будувати плани на майбутнє. Щороку до шкіл приходять першокласники, а одинадцятикласники залишають їхні стіни і роблять перший крок у доросле життя.
