24 лютого. День, який змінив життя кожного українця. Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну. Рівно чотири роки тому російська федерація здійснила збройний наступ на Україну та розпочала велику війну. З того дня Рівне стало тилом для тих, хто ховався від війни зі Сходу.
24 лютого 2022 року о 5 годині ранку пролунали перші сирени в столиці України. Почалося повномасштабне вторгнення росії в нашу державу. Люди стали масово виїжджати зі Сходу та Центральної частини України на Захід. Страх та паніка. Чималі черги утворилися біля банків, магазинів, АЗС та аптек. Ніхто не знав, що буде далі. Рівненська громада стала однією з тих, яка приймала внутрішньо-переміщених.
«Коли пройшла оця перша хвиля переживань, турботи, до нас почали приїжджати внутрішньо переміщені особи. І ми були першими, хто їх зустрів. Якщо на 24 лютого в Рівненській громаді було 1610 таких людей, то практично уже до травня було 17 тисяч. Люди їхали: і Київська область, і Чернігівська область, і Макарівський район. Не було враження, що їде Схід, а їхала вся Україна», — директорка Департаменту соціальної та ветеранської політики РМР Олена Петрик.
Того дня, пригадує Олена Петрик, рівняни згуртувалися як ніколи. Усі допомагали чим могли: волонтерили, приносили одяг, ліки та плели сітки. Багато людей йшло до центрів служби крові. Адже кожен розумів, наскільки це важливо.
«Вже зареєструвалося 122 людини і ще в коридорі десь близько 25, а може навіть і більше людей. Зазвичай ми працюємо за графіком до третьої години, але сьогодні, звичайно, до останнього як то кажуть донора», — завідуюча відділом організації та методичного забезпечення Ніна Стиків.
І хоч всі були налякані невідомістю, продовжували працювати задля спільної перемоги. Свої спогади за лютий 2022 року розповідає і пан Володимир.
«За тиждень до початку вторгнення стало вже чітко зрозуміло, до чого іде. Як раз я був викладачем в університеті в Києві, але вирішив поїхати до свого рідного міста Чернігова, який, так виглядало, мало опинитися в оточенні. Чесно скажу, я боявся, що з дня на день це почнеться, і я не встигну. Я поїхав до рідного міста, щоб мобілізуватися, оскільки два майдани за спиною, пізно бігати від ворога», — начальник служби військового капеланства 21-го армійського корпусу Володимир.
Задля безпеки населення на виїздах з Рівного встановлювали блокпости. Кожну автівку, яка в'їжджала в місто, перевіряли правоохоронці. Тоді до встановлення блокпостів долучилися і приватні підприємці. Усе вдалося зробити упродовж кількох годин.
«До нас звернулась нацполіція, для того, щоб ми забезпечили ці блокпости. Ми їх встановили, швидко відреагували. Дуже дякую, хотілося б подякувати підприємствам, які дійсно розуміючи загрозу, яка нас очікує, вони швидко зреагували. Ми забезпечили їх перш за все — це блокпостами, це будівельні матеріали, такі блоки фундаментні. Доставили туди техніку», — секретар Рівнеради Віктор Шакирзян.
З часом паніка спала. Рівняни навчилися жити в умовах війни. За кілька тижнів ажіотажу біля банків, магазинів та АЗС не було. Люди продовжували волонтерити та працювати, що роблять і на п'ятий рік війни. В згадку про тих, хто віддав своє життя за свободу України, та всіх, хто продовжує боротьбу на полі бою за нашу Незалежність, 24 лютого почали відзначати Національний день молитви в Україні, до якої долучилися і на Рівненщині. У Свято-Покровському кафедральному соборі відбулася міжконфесійна молитва за мир та злагоду у нашій державі.
«Впевнений, що в той день, коли розпочалася війна, не було таких людей, які не просили Бога допомоги, щоб бути здоровими, бути неошкодженими, молилися за своїх дітей, за своїх близьких, телефонували один до одного, просили один одного про допомогу, а саме основне про допомогу Господа», — секретар Рівненської єпархії ПЦУ Петро Мартинюк.
Цей день, 24 лютого, назавжди закарбується в пам'яті українців. День, коли життя повністю змінилося. Зараз же від перших хвилин страху не лишилося і сліду. Українці перейшли до активного спротиву, який триває і донині.
