Війна докорінно змінила життя багатьох українців. Чимало чоловіків та жінок були змушені забути про мирне життя. Натомість - взяли до рук зброю та стали на захист України та її громадян.
Цинічна і підступна російська агресія вирвала Олександра Чуриловича з мирного життя, як і тисяч інших українців, що стали на захист країни. До Збройних Сил призвали найперше тих, хто мав бойовий досвід. Вперше Олександр Чурилович був мобілізований до лав захисників у 2014-му. Згодом продовжив службу за контрактом в зоні АТО, в складі мотопіхотної бригади, яка виконувала бойові завдання у районі Попасної. У перший день повномасштабного вторгнення Олександр по дзвінку прибув до одного з формувань територіальної оборони. За деякий час - відправка на східні рубежі, оборона Сєвєродонецька. Досі душу пече, що серед тамтешніх були ті, хто чекав “руского міра”.
Збройні Сили України так і не дозволили втілити головну мету ворога - вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. У вересні танкова бригада, в якій служив Олександр, брала участь у наступальних операціях на Харківщині. Орки відчули міць українського війська, тікали, аж гай щумів.
Нікчемність окупантів вражала. У колись квітучих містах і селах ворожа орда залищила по собі руїни і згарища. Але українці беруться за відбудову.
Тема будівництва близька Олександру, адже він за освітою будівельник, на Рівненській АЕС трудився саме у цій сфері. Війна змусила опанувати професію військового і з автівки пересісти у танк.
У якусь мить у бесіді наступає пауза. Наш герой намагається опанувати емоції: війна - забирає найкращих.
Українці проявили неймовірну стійкість, силу духу і бажання жити у вільній крані. Це найкраще мотивує наші ЗСУ.
Сьогодні прийшов час спертися на свою силу, силу кожного і усіх разом, переконаний Олександр. І саме ця сила приведе нас до Перемоги!
