На Рівненщині мешкає одна з найповажніших волонтерок в Україні. Наталії Гошта за кілька місяців виповниться 97. Вже 8 років, половину своєї пенсії, жінка віддає нашим захисникам. Передає на фронт і різні смаколики, консервацію, сало та шкарпетки. А з початком повномасштабного вторгнення пенсіонерка прихистила у своєму домі переселенців з Маріуполя. Історію бабусі-волонтерки, яка застала дві війни, пережила голод та примусові роботи в іншій країні розповість Лілія Налапка.
Наталії Гошта у липні виповниться 97. Пенсіонерка мешкає у селі Довговоля, що на Володимиреччині. В своєму поважному віці, розмови жінки лише про одне - військових, волонтерів та Україну. 8 років тому, Наталія Степанівна, почула по радіо звістку про війну на сході України. Бабуся одразу віднесла половину своєї пенсії нашим захисникам.
Від тієї пори думаю, ой він за мене там стоїть вмирає. Там стоять на посту, - волонтерка Наталія Гошта.
Відтак, щомісяця бабуся почала передавати кошти на армію. Її неодноразово намагались відмовити, адже пенсія у Наталії Степанівни невелика. Утім та, вперто стояла на своєму. Почала передавати військовим шкарпетки та їжу, бо найбільше боїться, що хлопці помруть з голоду. Цей страх виник через те, що пенсіонерка і сама пережила голод.
Переживши в свої юні роки, коли вони її забрали до Німеччини, вона там переживала дуже складні часи, бачила горе і все, коли почалася війна вона прийшла і сказала що вона хоче допомагати армії, - керівник рівненського обласного фонду "Відродження" Микола Козодой.
Рідних дітей у Наталії Степанівни немає. Напередодні повномасштабного вторгнення, бабуся підвернула ногу. Тому тепер, жінкою опікується племінниця. Від неї вона і дізналась про відкриту російсько-українську війну.
Питала кожен день "що там", "що там". Вікна ми завішували тоді, то вона боялась, каже - що вже рускі прийшли, - племінниця Галина Шишка.
Нині ж бабуся прихистила у своєму будинку переселенців з Маріуполя. Михайлу разом з дружиною вдалось виїхати в середині березня. Каже, своїх речей майже не брали - бо тікали поспіхом. Чоловік, в минулому, військовий. І те, що побачив в рідному місті, назвати війною не може.
Я не можу собі в голову вкласти що таке сталось. Це сила диявола. Це не війна. Це знешкодження нашого народу. Скільки дітей загинуло, скільки. Немає пробачення їм, - житель Маріуполя Михайло Вишневський.
Тепер Михайло піклується про хатину бабусі Наталії. Наводить лад після зими. Та постійно дякує пенсіонерці, яка не залишила їх без даху над головою.
Це матір, своєї вітчизни. Я звісно вдячний їй, що вона нас приютила, - житель Маріуполя Михайло Вишневський.
У свої 97 Наталія Степанівна - приклад для молодих українців. Вже 8 років, мрії бабусі лише про одне - аби рідна Україна скоріше перемогла ворога.
Ще може не засну, то ще й переживу його. Молюся, щоб тихо було, щоб війна закінчилась, щоб не було стільки зла. Стільки зла як буде стільки зла. Треба любов, - волонтерка Наталія Гошта.
А поки - буде навчати своїх правнуків любити українську культуру та не забувати традиції.
