На свій страх та ризик. З початку повномасштабного вторгнення українці об'єднались, як ніколи. Вони збирають допомогу для тих, хто цього потребує. А ще - їздять до "гарячих точок" аби відвезти ці гуманітарні вантажі. Вони наражають себе на небезпеку та часто потрапляють під обстріли. Відвідують ті місця, де вже не їздять ні швидкі, ні рятувальники. Наша знімальна група поїхала до українського Донбасу аби побачити, як в умовах війни важлива взаємодопомога. Чим живе Донеччина? Як волонтерів зустрічають місцеві та військові бачила Лілія Налапка.
Такі поїздки завжди тривожні. Особливо в період, коли в інформаційному полі найбільше новин про ситуацію на Донбасі. Із відносно мирного Рівного - понад тисяча кілометрів до тривожного Краматорську, що на Донеччині. Це понад 14 годин в дорозі. Територія "дикого поля", так кажуть історики. Однак поля тут зовсім не дикі, навіть попри постійні обстріли. Волонтери, систематично відвідують передові позиції, аби відвезти допомогу.
Допомога зібрана в співпраці наших друзів. Церков, закордону. Помісними церквами. Це смт Мізоч, і Клесів. Також Клесівська громада зібпралась і купила автомомбіль для ЗСУ.
Краматорськ - місто, яке одразу ідентифікує себе. Війна тут буквально за рогом. З двох сторін - стоять ворожі війська, які безперервно намагаються вбити місто. На залізничний вокзал кремлівські покидьки цинічно скидали бомбу "за дітей". Тим самим, забравши життя десятка людей. Житлові райони - під масованими обстрілами з артилерії. Однак український дух міста - не вбити ніколи.
Прихистком для людей, які втікають від війни, стала місцева помісна церква. Нині тут близько сотні тих, кому необхідна допомога. Вони залишились без дому, їжі та елементарних засобів існування. В соборі, усіх тимчасових переселенців забезпечують необхідним. Оточують добром та допомагають адаптуватися до нових умов життя.
Ми просиділи три місяці в підвалі. В клубі. Попало в клуб ось нещодавно. Ну через що ми і виїхали, бо страшно. СТИК Ми їхали в броньованому машині, а там нас вже пересадили в автобус. Ну після підвалу мені це здалось швидко, - жителька Лисичанська Світлана.
Їх сотні разів закликали евакуюватися, коли це було безпечно. Однак вони, наважились покинути власні будинки та підвали лише коли росіяни почали знущатися над мирними. Люди пригадують, боялись вийти із укриття навіть щоб приготувати їсти.
Осколки так сразу, піднімаєшся - одразу. осколки.
Чекають на волонтерів і наші військові. Здубільшого, щоб просто побачити земляків. Міцні обійми та розмови - кращі психологи.
А в додаток, до добрих слів - автомобіль заповнений різноманітними продуктами і засобами гігієни. Ця машина тепер буде допомагати на передовій. Від Краматорську до іншої позиції трохи більше півсотні кілометрів. В дорозі нам вдається побачити, як Донеччина готова зустрічати ворога. Кожне перехрестя та дорога із "сюрпризами" для путінських посіпак. Загарбник не пройде та не проїде.
Два дні волонтери допомагають без відпочинку. Головне правило поїздки - не глушити автомобіль. Адже зі спокійної ситуація може раптово змінитися. Утім, це не лякає наших людей. Адже забезпечити необхідним - це найменше що можуть зробити мирні для нашої перемоги. Донеччина проводжає нас красивими краєвидами. Та ми ще обов'язково повернемось до міст, які перші зустрічають ранок, аби відзняти як наші люди святкують перемогу.
