Першого січня остаточно вирішив, що піде добровольцем. Михайло з позивним Філософ не так давно служить в 104 бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини, але разом зі своїм батальйоном “Поліських Вовків” пройшов чимало випробувань, зокрема на Харківському та Запорізькому напрямках. Чоловік скромний і не надто любить розповідати про себе, але його побратими кажуть, що він з першого ж виходу показав вольовий характер і безстрашно “косив” ворогів.
Історію бійця розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ Рівненщини.
Вже з першого виходу Михайло відчув усю важкість та небезпеку війни:
“Ми вийшли темно, нічого не видно, не розумієш взагалі, в яку сторону йти. Але нас засік ворожий коптер. І одразу ж почали працювати їхні міномети. Перша міна лягла метрах в десяти вище. Йшли яром. Ми розуміли, що треба рухатися, бо якщо зупинимось на одному місці, то по нас просто пристріляються і розберуть".
Філософ запевняє, що жодної паніки не було. Усі були максимально змобілізовані та робили все чітко. Каже, що все завдяки якісному навчанню на БЗВП (базова загальновійськова підготовка). Там не просто вчили військової справи, а й готували психологічно.
“Тільки ми зайшли на рубіж, і знову починається обстріл. Спочатку працював міномет, потім танк. Крили з усього, що було”, – пригадує військовослужбовець.
Того ж першого виходу він відчув і що таке ворожий штурм:
“До нас на позиції вони заїхали на “бесі” (бронетранспортері). Її підбили й вона вигрузила штурмовиків і підбита втекла. Наші пташки піднялися в повітря і корегували наші дії. Взяли ми ворога в кільце, і почали насипати. Ми їх ганяли по колу. Вони забігли до нас на полювання, а самі стали здобиччю. Тоді я зрозумів, чого наш бат “Поліські вовки””.
За цих трошки більше, ніж пів року служби, у Філософа є безліч бойових історій. Не всі вони про такі успішні відбивання штурмів, але кожна з них про сміливість. На позиціях доводилося спати по годині-дві на добу під звуки вибухів міномета:
“Міномет переставав крити — я прокидався, бо це означає, що хтось до нас лізе. Тиша – це недобрий знак”.
Війна навчила постійно слухати. В густих посадках не видно руху ворога, але його завжди чути. Також завжди треба прислухатися ,чи летять ворожі дрони. Ця звичка залишається з ним і за межами передової. Філософ розуміє, що війна вплинула на нього і багато чого змінила всередині.
Але, попри все це, жодного разу воїн не пошкодував про свій вибір зроблений в новому році.
“Я розумію чого я тут. Надивився на ці прильоти по цивільним. Для мене найжахливіше, коли від війни страждає цивільне населення. В чому винна, наприклад, мала дитина, яка взагалі нікому нічого ніколи в житті поганого не зробила. Вона померла тільки від того, що якийсь виродок взяв і кинув бомбу на її будинок”, – розмірковує Михайло.
Зараз воїн найбільше мріє про мир і спокій. Після перемоги хоче створити сім’ю та оселитися якнайдалі від метушні.
“Мрію знайти хату в таких нетрях, де тебе ніхто не знайде, ніхто тебе бачити не буде. І просто спокійно там буду жити, відпочивати в тиші. Не чути всіх цих звуків машин, мопедів і всього, що викликає асоціації з війною”, – ділиться воїн.
