В України вишиванки та вишитий одяг набуває популярності серед молоді. Українські бренди модернізують одяг та підлаштовують до сьогоденних тенденцій моди. Однак, етнічні вишиті сорочки зберігають не тільки історію нації, а й актуальність у наші дні. У залежності від історичного регіону України деталі й тематика орнаменту вишиванок відрізняються.
Дівчата з Березнівщини, 1920-і рр.
Якщо традиційній поліській вишивці притаманні прості геометричні композиційно чіткі візерунки червоного кольору з додаванням синього на біло-сірому льняному полотні, то у вишитому одязі мешканців Рівного і ближніх сіл домінували квіткові орнаменти, які набули особливої популярності саме на початку ХХ століття. Дещо іншим був і крій самих сорочок. Наприклад, часто вони були з комірами, що етнографи вважають не властивим для української вишиванки. А ще наші прабабусі полюбляли одягати вишиті й розшиті мереживом фартухи.
Дівчата з Рівненщини
Споконвіку вишиванка була предметом сакральним. Її одягали й в найсвященніші часи, і в часи смутку. Найкращу берегли для найурочистіших подій. А в скромніших ходили щодня, поралися по господарству. За прадавніми переказами, вишиванки оберігали їх власників від усього лихого. У тому шитті наші пращури різними кольорами та візерунками ніби зашифровували гарну долю, щастя, радість, любов, багатство.
Матері вишивали дітям сорочки, аби їхнє майбутнє було світлим і безтурботним. Вишивальниці копіювали орнаменти із бабусиних скринь, змагаючись між собою — хто ж справить собі кращу вишиванку, а згодом хизувалися у своїх витворах під час храмових свят. Вишитий власноруч одяг був одним із показників працьовитості дівчини, яка збиралась до шлюбу. У вишиваному вишуканому одязі фотографувалися на згадку.
За часів Другої Речі Посполитої, яка наче не дуже була прихильною до усіляких національних українських проявів, вишиванки носили школярі й учителі. А в школах нерідко влаштовували виставки робіт тамтешніх рукодільниць.
Діти в українських строях, 1930-і рр.
Джерело: «Рівне.Ретро.Ритм»
