Йому лише 31. Колись він пояснював школярам інформатику. Тепер же вчить ворога боятися тиші — бо коли працює РЕБ, над головами побратимів більше нічого не літає. Його звати Іван Омельчук, родом із Рівненщини. У війську його знають за позивним Вурдалака. Каже, що придумали його побратими.
Його історію розповіли у 104 бригаді тероборони ЗСУ "Горинь".
До армії Іван працював учителем інформатики. Нині ж — фронт, РЕБ, побратими та 104-та бригада «Горинь». Разом із нею він пройшов Донецький напрямок, Очеретине, Запоріжжя, Куп’янськ. Каже, що спеціально зупинятися на окремих історіях не любить:
«В принципі, нічого мене не вразило. Тут головне — витримка. З часом нерви добре загартовуються».
Ще до повномасштабного вторгнення, у січні 2022 року, Іван підписав контракт.
«Умови тоді були хороші, працював майже як на звичайній роботі: вранці їдеш, увечері повертаєшся. Субота-неділя — вихідні. Та й недалеко від дому», — згадує він.
Та вже за місяць усе змінилося.
Службу Іван починав водієм у 59-му батальйоні 104 обр ТрО. Згодом перейшов на посаду старшого оператора РЕБ у тому ж підрозділі. Нині разом із побратимами служить у роті радіоелектронної боротьби 104 обр ТрО, де є командиром відділення.
«Ми прикриваємо побратимів від неба. Коли хлопці виходять на роботу — ми разом із ними. Наше завдання — щоб над ними нічого не літало. Виявляємо й глушимо ворожі безпілотники, координуємо роботу з іншими».
Це та робота, де від уважності та злагодженості залежить життя цілого підрозділу.
«Війна дуже сильно змінилася. Якщо раніше можна було заїхати на “нуль” удень, то зараз уже за 15 кілометрів — небезпечна зона. І все через дрони. Колись переважно були стрілецькі бої, а перевагу на полі бою вирішували артилерія та бронетехніка. Тепер це роблять дрони», — розповідає Іван.
Про побратимів говорить коротко, але щиро:
«Ціную, поважаю. Що ще можна сказати про людей, яким довіряю своє життя».
Вдома на нього чекають батьки. Телефонує, коли є можливість:
«Раз у кілька днів виходить зв’язатися. Підтримують, переживають».
Про плани після війни говорить стримано:
«Буде видно, коли вже закінчиться».
А українцям бажає одного:
«Терпіння й наснаги. Ми повернемось. Головне — не забувайте про нас».
