Коли почалося повномасштабне вторгнення Олексій Драганчук повернувся з-за кордону та став до лав ЗСУ. Чоловік був двічі поранений, але не залишив побратимів. Загинув на Донецькому напрямку у березні 2024 року. Аби вшанувати пам'ять Героя та випускника 12 ліцею, на стіні навчального закладу розмістили меморіальну дошку.
Дві доньки загиблого героя Олексія Драганчука відкривають меморіальну дошку у пам'ять про свого тата. Її розмістили на стіні 12 школи у Рівному, де навчався полеглий захисник. З початком повномасштабного вторгнення рф чоловік повернувся в Україну з-за кордону і добровольцем пішов у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Мав позивний «Алабай». Воював здебільшого на Донецькому напрямку.
Вони місяцями сиділи на позиції, були в оточенні і зв'язку не було. Це очікування зранку 5 хвилин, що все добре, я живий. І вечором, якщо це вдастся, — дружина військового Наталія.
Олексій Драганчук був двічі поранений, але продовжив воювати. Загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині у березні 2024 року.
Ми з ним спілкувалися під час першого та другого поранення і я йому казав, що ти виграв в житті лотерею, що ти трошки відпочинеш, трошки побудеш із сім'єю. А потім війна нікуда не втече і ще встигнеш повоювати. Але сталося так, що через тиждень, коли ми говорили він, під час виконання бойового завдання загинув, — побратим військового Максим.
Відкриття меморіальної дошки, ділиться побратим Героя Максим, є дуже важливим, адже це збереження пам'яті і гідне вшанування тих, хто віддав за незалежність України найдорожче.
Це пам'ять про наших друзів, про наших побратимів, про наших Героїв, які проживали в цьому місті, які ходили до цього навчального закладу. І це важливо, бо це є те, що допомагає нам ставати сильнішими. Вони віддали найцінніше для того, щоб в нашій країні панував мир, — — побратим військового Максим.
Для дружини загиблого Героя важливо, щоб діти пам'ятали українських захисників.
Знайомі Олексія згадують про його доброзичливість та постійну готовність прийти на допомогу. Розповідають, що він давав власні гроші для евакуації людей із зони бойових дій. Попри війну та відстань, завжди прагнув бути поруч з родиною, проте розумів, зараз його місце на передовій.
Він допомагав, пересилав кошти і ми мали можливість вивозити людей з Київської, Чернігівської області. Піклуватися там про діток. Він всіляко рвався сюди, бо в нього тут сім'я і діти, — побратим військового Максим.
Він завжди був такий веселий, позитивний. Завжди готовий був кинути все і бігти комусь допомагати. Завжди був такий, от як почалася війна він відразу мені, він був закордоном, але він сказав, що ми маємо захищати нашу країну, — дружина військового Наталя.
Оця посмішка, яка навіть на всіх світлинах його підтверджує те, яким він був життєрадісний, впевнений і безмежно щирий, — директорка Рівненського ліцею №12 Луцюк Тетяна.
Директорка ліцею номер 12 каже, меморіальні дошки встановлюють у рамках міської програми «Рівне —місто Героїв».
З 23-го року вже почали встановлювати меморіальні дошки, тому перша меморіальна дошка на нашому ліцеї була з ініціативи побратимів, а всі решта це ініціатива Віктора Володимировича і це дуже правильно і цінно для людей, — директорка Рівненського ліцею №12 Луцюк Тетяна.
На стінах 12 ліцею, окрім меморіальної дошки Олексія Драганчука, встановлено ще 7 дошок пам'яті про Героїв, які навчалися в цій школі.
