У селі Деражне є будівля, яка сьогодні майже непізнавана — вона пережила кілька реконструкцій і змінила своє призначення.
Про це повідомили в Деражненській громаді.
«Колись у цій будівлі діяли три крамниці. У роки війни був період, коли тут приймали молоко від населення — люди заходили з тилу, де ще недавно знаходився вузол зв’язку. Наприкінці 1960-х років будівлю було значно реконструйовано. Згодом тут розмістилася Укрпошта, а певний час працював і Ощадбанк. Та значно страшнішою є інша сторінка історії цього місця», — йдеться в повідомленні громади.
Ця будівля пов’язана з КПЗ (камерою попереднього затримання), яка функціонувала у повоєнні роки, з 1944 по 1953 рік.
За спогадами старожилів, найстрашнішими були не лише фізичні катування, а й моральні тортури:
«Нас морили голодом, а потім давали солоні оселедці. Організм страшенно хотів води. Воду могли дати, а могли й не дати. Робили це навмисно, щоб людина розповіла все, що знала… або навіть те, чого не знала, бо спрага ставала нестерпною».
Частину загиблих таємно поховали в Деражненському лісництві.
За архівними даними та спогадами старожилів вдалося встановити імена деяких жертв:
- Стецюк Федір Йосипович (1913 р.н.)
- Стрельчик Іван Давидович (1919 р.н.)
- Данилевич Юрій Демидович (1919 р.н.)
- Петрина Ольга Микитівна (1922 р.н.)
- Корейко Антін (1910 р.н.)
- Крук Олексій Савович (1922 р.н.)
- Глущик Адам Гаврилович (1926 р.н.)
- Бушко Йосип Мелентійович (1916–1946)
- Штрейкер Абрам Якубович «Поппер» (1884–1944)
- Фінчук Іван Олексійович (1923–1944)
- Шабецький Тимофій Миколайович (1898–1944)
- Рибачук Єрмолай Дементійович (1911–1946)
- Мельничук Микола Андрійович «Ворон» (1926–1950)
- Кравчук Олександр Ілліч (1920–1944)
Багато документів про ці події зберігаються в обласних архівах.
