Капітан медичної служби Андрій Гаврилюк із Костополя нині рятує життя на Торецькому напрямку, працюючи лікарем-ординатором евакуаційного відділення 44-ї окремої механізованої бригади.
Про це повідомили в Костопільській міськраді.
Протягом усього 2024 року він служив у мобільному госпіталі на Покровському напрямку, допомагав пораненим у стабілізаційних пунктах та супроводжував евакуаційні потяги.
До мобілізації Андрій працював лікарем-анестезіологом у Костопільській райлікарні, Рівненському тубдиспансері та обласному перинатальному центрі. У листопаді 2023 року отримав повістку, після чого почав службу у 66-му мобільному госпіталі, а з 2025-го — вже у складі бойової бригади.
На стабпункті, де нині працює Андрій, допомогу надають цілодобово.
«Коли привозять одразу кількох поранених, діяти треба миттєво. Часу — обмаль, рук — завжди бракує. Але ми допомагаємо і військовим, і цивільним», — каже медик.
«Раніше в лікарні я бачив поранених після ДТП. Тут — наче щоденне масштабне ДТП: по 5–6 тяжких одночасно, і кожному потрібно допомогти», - додав він.
Лікарі й санітарні інструктори діють як злагоджена команда. Ігор, хірург бригади, розповідає про характерні травми: це здебільшого осколкові поранення після артобстрілів і скидів з дронів, опіки — унаслідок термобаричних боєприпасів або хімічної зброї.
«Мені особливо важко бачити хлопців, яким по 20–22 роки. У мене син такого віку… Дивлюся на них — і ніби на свою дитину», — зізнається він.
На стабпункті усе продумано до дрібниць: від одягу на липучках, щоб швидко перевдягнути пораненого, до розкладених за розмірами комплектів білизни.
«Їх привозять у бруді, мокрих. Усе зрізаємо, перевдягаємо, працюємо злагоджено. Тут кожна секунда — на вагу життя», — сказала Марина, санітарка-інструкторка.
«У нас тут спільний стабпункт на кілька бригад. Щойно чуємо рух — усі одразу до роботи. Іноді несемо поранених уп’ятьох. Тут літає все, і прилетіти може будь-якої миті. Але ми тримаємося. Бо знаємо, що від нас залежить — виживе людина чи ні», — зазначив Антон, санітарний інструктор.
