Свято Трійці ще називають Зеленими Святами. Ці дні розпочинаються з понеділка - проходять протягом тижня і називаються русаліями. Троїчна поминальна субота приурочена предкам, яких на Поліссі називають дєдами, а в неділю, тобто на Трійцю, українці святкували проводи русалок. На Поліссі проходив обряд Водіння Куста. Весь цей період присвячений поминанню померлих родичів, які після смерті, згідно давніх релігійних уявлень поліщуків, перевтілюються у інші матерії - русалок, рослин і тварин.
Своїми спостереженнями поділилася директорка КЗ "Рівненський обласний центр народної творчості" Ірина Рачковська-Баковецька.
Поліські русалки не такі жорстокі, як в інших народів, в уявленнях яких русалка, має природу «заложних» мерців – тих, хто помер неприродньою смертю або тих, хто вів негідне життя. На Поліссі, згідно досліджень Виноградової, це мрець, покійник, член родини, що мав невідповідний соціальний статус, але теж входить у пантеон померлих родичів та потребує піклування, що притаманно системі культу предків. Весь час він знаходиться в місцях смерті – могилах, кладовищі, але не у потойбічному світі, як і інші померлі покровителі роду – дєди, і з’являється у світі живих лише в певний період. Русалками ставали ті, хто помирав на русальчиному тижні, навіть чоловіки, а ще вважалося, коли помирала незаміжня дівчина (або та, яка вже була у статусі засватаної, але не встигла вийти заміж), то її рід мав уже свою русалку - виходить, що дівка померла неповноцінною, тому її чекав відповідний статус і після смерті. В русалок перетворювалися і неохрещені діти - але такі уявлення вже виникають з приходом християнства, коли виникає стереотип неохрещеності, як смертного гріха.
У поминальну суботу перед Трійцею до поліщуків навідуються померлі родичі, яких тутешні називають дєдами. Науковець Спенсер в даному випадку наголошує на тому, що ідейним елементом, що вплинув на розвиток цих уявлень, були, мабуть, ще більш давні, ніж ідея душі, міфологічні образи – тотемічні предки. Поліські уявлення про душі, згідно досліджень Левкієвської, які належать одному роду і покровительствують йому – дєдов, є частиною загальнослов'янських міфологічних вірувань про душі предків, наділених високим ритуальним статусом, родоначальників і опікунів будинку, у певні календарні періоди повернення тих, хто з «того» світла на землю, у свої будинки. Для них створюються відповідні умови перебування - приготовляються ритуальні страви і сервірується стіл: їжа має бути пісною і гарячою, щоб духи могли споживати пару зі страв... Порушення правил поведінки зі сторони живих (як правило, це ігнорування поминальних трапез або неправильне їх приготування) призводить до того, що душі предків починають поводитися як шкідливі істоти, частково набуваючи функцій «ходячого» покійника - вони є живими, сняться, турбують шумом, розкидають речі, можуть нашкодити здоров'ю людини або вивсти худобу.
Перед Трійцею хрести померлих родичів наряджають у елементи одягу, бо вважалося, що душі переселяються у надгробний атрибут або в зелень, посаджену на могилі. Лепеха і клен, якими прикрашають будинки всередині та знадвору - це душі померлих. Іван Огієнко у своїй праці про дохристиянські вірування згадує про важливість релігійних уявлень в контексті поклоніння рослинному світу та ідею перевтілення померлого у дерево, кущ, квітку. Це пов’язано із функціонуванням у релігійній свідомості нашарування вірувань землеробського культу, який виникає в період матріархату, коли основним видом виробничої діяльності було мотичне землеробство, що виросло із збиральництва. Серед основних рис даної релігійної системи – ідея постійного, циклічного процесу смерті і воскресіння: люди помітили, що після поховання зерна в землю, воно знову воскресає. Сформувалося відповідне уявлення – все, що помирає і хорониться в землю, через певний час воскресає і народжується в новій суті. Тому, коли в дім приносять зелень - приносять перевтілені життя наших предків - їх кладуть на ікони та ставлять на вікна, затикають у двері та ворота, щоб в цей день вшанувати їх увагою та скористатися їхнім покровительством та оберегом.
В день Трійці всі українці святкували проводи русалок, а поліщуки як водили, так і донині водять Куст. Обряд Водіння куста має іншу тематику – введення в середовище живих потойбічної сутності, яка асоціювалася за допомогою втілення у живу людську плоть, а також пов'язане з культом рослинності і мотивами аграрно-магічного змісту. Основною характеристикою самого персонажа Куста є його нетипова для решти учасників обряду поведінка – абстрагування від реальних подій, мовчазність, абсолютно ідентифікація із зеленим кущем, адже основною вимогою було не прикрашання персонажа, а повна заміна його людського образу на зооморфний - він теж одягнений у зелень - перероджених у рослини душі померлих членів роду. Взагалі саме значення Куст має не тільки рослинне походження, значення "кущ" використовувалася позначення сім'ї, соціальних зв'язків, сукупності однорідних предметів, позначення групи.
"Ось так дуже коротко про масштабне і глибинне. До речі, із 23 травня протягом тривалого періоду у багатьох народів розпочинаються поминальні періоди. Очевидно, не все є міфом. І ще. Досліджуючи тему смерті на Поліссі, прочитала дуже цікавий факт - у житті людини є дві важливих події - народження і смерть. До народження людина, на жаль, не може підготуватися, а до іншої події готується усе життя...Проте, мабуть, смерті таки немає!..", - прокоментувала Ірина Рачковська-Баковецька.
Читайте також: Чому на Трійцю прийнято прикрашати будинок рослинами і чи обов`язково використовувати лепеху
