Із 24 лютого 2022 року Україна перебуває в умовах повномасштабного вторгнення з боку Російської Федерації. Це не лише воєнна, а й гібридна війна — та, що триває в інформаційному полі. Щодня мільйони українців стикаються не лише з воєнними загрозами, а й з фейками, маніпуляціями, інформаційними атаками. Ворог прагне посіяти паніку, недовіру до держави, військових та міжнародних партнерів.
Медіаграмотність у цьому контексті перетворилася з простої навички в критично важливу здатність виживання. Це не лише про вміння читати новини, а й про здатність критично мислити, розпізнавати дезінформацію, розуміти механізми впливу медіа і не піддаватися ворожим інформаційним операціям. Саме ця компетенція стала новим фронтом безпеки для українців, зокрема тих, хто проживає в тилу. Одним із таких регіонів є і Рівненська область — територія, що, на щастя, не потерпала від бойових дій, але була й залишається мішенню постійної інформаційної агресії.
Упродовж 2022–2024 років на Рівненщині реалізували десятки ініціатив з розвитку медіаграмотності. До цього процесу долучилися школи, бібліотеки, громади, профтехи, громадські організації та органи влади. Цей лонгрід на основі аналітичного дослідження показує, як саме медіаосвіта стала інструментом спротиву пропаганді, які були результати, труднощі та перспективи.
Медіаграмотність у часи війни: новий рівень безпеки
У перші тижні повномасштабного вторгнення українське суспільство буквально затопили інформаційні хвилі — не всі з них були правдивими. Телеграм-канали поширювали фейкові зведення, панічні повідомлення про “оточення”, “зраду”, “відступи”. Частина з них цілеспрямовано запускалась з території Росії або тимчасово окупованих територій. Згідно з дослідженнями, проведеними Інститутом масової інформації, у 2022–2023 роках телеграм став основним каналом поширення дезінформації, особливо через анонімні джерела, тоді як тікток використовувався для фейкових відео, які часто спрямовували глядачів на ті ж самі телеграм-канали. На фоні таких атак особливо важливою була здатність перевіряти інформацію, не довіряти всьому, що прочитано чи почуто. Саме медіаграмотність стала інформаційним щитом, який міг стримати шкоду від ворожих вкидів. Для Рівненщини, що стала своєрідним тиловим гуманітарним і волонтерським хабом, це питання набуло особливої актуальності. Опитування, проведене Громадянською мережею «ОПОРА», підтверджує сталу популярність соціальних платформ як основних каналів отримання новин серед українців у 2022–2023 роках. Найчастіше респонденти зазначали Telegram, яким користувалися 65,7% у 2022 році та 71,3% у 2023-му. YouTube також демонстрував зростання: з 61,2% до 66,2%. Популярність Facebook дещо знизилася — з 57,8% до 55%, тоді як Viber у 2023 році мав стабільний показник у 50%, це на 2% більше, ніж у 2022 році. Найдинамічніше розвивався TikTok, аудиторія якого зросла з 19,5% до 25,1%.
Саме ці платформи, особливо серед молоді та людей старшого віку, стали як основним джерелом інформації, так і інструментом для маніпуляцій, що підсилило потребу в розвитку критичного мислення та медіаграмотності.
Активна протидія дезінформації почалась у регіоні вже у квітні 2022 року — тоді місцеві освітяни, бібліотекарі та активісти почали проходити навчання, як навчати інших мислити критично.
Освіта як основа: школа, ліцей, профтех
Загальна середня освіта
Медіаграмотність на Рівненщині почали впроваджувати зі школи — але не відразу на рівні учнів, а через підготовку педагогів. Розуміючи виклики інформаційного суспільства, вчителі стали першими, хто долучився до вивчення теми, аби згодом передати ці знання дітям.
У межах всеукраїнського проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» 20 педагогів із десяти закладів освіти Рівненської області пройшли спеціальні тренінги, що охоплювали такі теми: критичне мислення, аналіз джерел, виявлення фейків, розпізнавання пропаганди та маніпуляцій. Навчання пройшли й фахівці Рівненського центру професійного розвитку педагогічних працівників. Їх організував Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. Саме цей заклад став регіональним осередком із поширення медіаграмотності в системі освіти області.
Проєкт не передбачає створення окремого предмету, натомість методики та інструменти медіаграмотності інтегрують в уроки української мови, історії, громадянської освіти. Один із яскравих прикладів — участь у тренінгу, де презентували антифейкову гру «НотаЄнота». Вона створена на реальних кейсах і вчить розпізнавати фейки, маніпуляції та інформаційні атаки. Педагоги не лише грали самі, а й опановували методику, як залучати до гри школярів. Завдяки цьому формуються не сухі теоретичні знання, а живі навички — учні вчаться помічати викривлення у соцмережах, аналізувати новини, перевіряти джерела. Усе це вже зараз учителі інтегрують у звичні уроки: аналіз новин, порівняння подачі однієї й тієї ж події в різних медіа, обговорення прикладів дезінформації в соцмережах. Діти не просто обговорюють прочитане — вони вчаться ставити запитання до інформації, шукати альтернативні точки зору, перевіряти факти, що стає особливо актуальним у час війни та інформаційного протистояння.
І хоча шлях упровадження ще триває, уже зараз Рівненщина демонструє приклад того, як через учителя змінюється інформаційна культура цілого покоління.
фото: Допис користувача КЗ "Центр національно-патріотичного виховання та позашкільної освіти" РОР
Бібліотеки і цифрова просвіта дорослих
Бібліотеки Рівненщини стали своєрідними точками доступу до медіаграмотності для дорослого населення. Зокрема, Рівненська обласна бібліотека для дітей організувала семінари та тренінги, спрямовані на підвищення медіаосвітньої компетентності бібліотекарів та користувачів. Під час заходів обговорювалися теми розпізнавання фейкових новин, критичного мислення та безпечного користування цифровими технологіями. Під час таких практичних вправ учасники вчаться формувати критичну дистанцію до медіа, розпізнавати якісні журналістські матеріали, декодувати медіатексти та аналізувати сюжети новин. Ці ініціативи сприяли формуванню інформаційної стійкості населення та розвитку цифрової грамотності в регіоні. Адже саме такі заходи сприяють формуванню навичок критичного мислення та медіаграмотності серед педагогів, які потім передають ці знання своїм учням.
фото: Рівненська обласна рада
Громадські ініціативи як рушійна сила
Одним із найактивніших драйверів розвитку медіаграмотності на Рівненщині у 2022–2024 роках стали громадські організації. Їхня гнучкість, креативність і здатність швидко адаптуватися до запитів суспільства дозволили реалізувати низку дієвих ініціатив у найкоротші терміни.
Зокрема, неабияку активність проявила ГО «Рівненська Горинь». Її діяльність у 2022–2024 роках охоплювала низку ініціатив, спрямованих на підвищення медіаграмотності серед різних верств населення. У вересні 2022 року ця громадська організацію ініціювала проведення тренінгу з медіаграмотності для молоді Рівного. Захід проходив у форматі воркшопу з практичними завданнями, серед яких перевірка списків друзів у соцмережах на наявність ботів, аналіз інформаційних вкидів та створення власних медіаматеріалів. Учасники відзначили підвищення обізнаності щодо безпеки в інтернеті та важливості критичного сприйняття інформації.
фото: «Горинь.інфо»
У 2023 році організація провела серію тренінгів з медіаграмотності та фактчекінгу для працівників органів місцевого самоврядування територіальних громад Рівненщини. Ці заходи сприяли підвищенню рівня інформаційної стійкості серед місцевих посадовців. Зокрема, у партнерстві з Інститутом масової інформації ГО «Рівненська Горинь» реалізувала проєкт «Місця пам’яті про УПА: каталог пам’яток історії на Рівненщині», підтриманий Українським культурним фондом. У рамках цього було створено каталог, що містить інформацію про 50 пам’яток, присвячених діяльності УПА в Рівненській області. Цей ресурс доступний на сайті «Горинь.інфо» та сприяє збереженню історичної пам'яті
У 2024 році ГО «Рівненська Горинь» взяла участь у проєкті «Мапа звитяг та пам’яті українського народу», організованому ГО «Україна Інкогніта». Він сприяв популяризації історії українського визвольного руху та підвищенню рівня медіаграмотності серед учасників. Завдяки своїй активній діяльності сайт «Горинь.інфо» був зарахований до Мапи рекомендованих медіа, підготовленої громадськими організаціями «Детектор медіа» та «Інститут масової інформації». Це свідчить про високу якість та надійність інформаційного ресурсу.
Відтак ГО «Рівненська Горинь» відіграє ключову роль у розвитку медіаграмотності на Рівненщині, реалізуючи ефективні ініціативи та співпрацюючи з різними партнерами для досягнення спільних цілей.
Ефективність, проблеми та перспективи
Попри позитивні досягнення, розвиток медіаграмотності на Рівненщині супроводжувався певними проблемами й викликами. Але водночас було чітко зафіксовано й результати, які демонструють, що навіть на регіональному рівні можливо впливати на інформаційну стійкість суспільства. Зокрема, понад 12 000 мешканців області взяли участь у тренінгах, курсах, інтерактивах та інших формах навчання з медіаграмотності протягом 2022–2024 років. Серед них були як учні, так і дорослі. Це охоплення стало можливим завдяки координації зусиль між освітянами, ГО, бібліотеками та місцевою владою.
Проте результати не слід ідеалізувати — проблеми досі є. Насамперед це відсутність стабільного фінансування програм медіаосвіти. Більшість проєктів здійснювалась за рахунок грантів і не мають постійної підтримки з місцевих бюджетів. Через це часто після завершення проєкту діяльність згасає.
Другою серйозною проблемою є технічна відсталість у сільських громадах. Не скрізь є швидкісний інтернет, бракує техніки, а місцями навіть банально немає можливості підключити мультимедійне обладнання. Це значно ускладнює інтерактивні формати навчання.
Крім того, вигорання кадрів — ще один чинник, який знижує ефективність. Учителі, бібліотекарі, тренери — всі вони часто працюють із великим навантаженням і не мають додаткової оплати за впровадження медіаосвіти. Через це ентузіазм знижується, а ініціативність згасає.
Також важливою є проблема нерівного доступу до якісного українського цифрового контенту. Не всі користувачі знають, де шукати перевірену інформацію, які ресурси можна довіряти, і як користуватись інструментами фактчекінгу. Насправді український інформаційний простір активно бореться з дезінформацією, особливо в умовах триваючої агресії, завдяки низці фактчекінгових ресурсів. StopFake є одним з піонерів та лідерів, з 2014 року спростовуючи російську пропаганду і будучи учасником Міжнародної мережі фактчекерів (IFCN). VoxCheck (проєкт VoxUkraine), також член IFCN, вирізняється глибинним аналізом маніпуляцій та пропагандистських стратегій, а його розділ "Вокс про війну" фокусується на спростуваннях фейків. Центр протидії дезінформації (ЦПД) при РНБО, як державний орган, оперативно виявляє та спростовує інформаційні загрози, маючи значний охоплення аудиторії через різні платформи. По той бік новин зосереджений на підвищенні медіаграмотності, викриваючи фейки та пояснюючи механізми їхнього поширення. Детектор медіа, хоча не є суто фактчекінговим, відіграє ключову роль у моніторингу та аналізі медіапростору, виявляючи дезінформацію. FactCheck.org.uaспеціалізується на перевірці заяв політиків та розробці нових методологій. Український кризовий медіа-центр (УКМЦ) служить комунікаційною платформою для надання перевіреної інформації та спростування фейків для української та міжнародної аудиторії. DisinfoChronicle детально аналізує російські дезінформаційні наративи. Gwara Media є незалежним фактчекінговим проєктом, який викриває дезінформацію, зокрема за допомогою бота "Перевірка". Нарешті, ініціатива "Як не стати овочем" працює над підвищенням медіаграмотності населення, навчаючи розпізнавати маніпуляції та розвивати критичне мислення. Усі ці ресурси спільно створюють потужний фронт проти інформаційної війни, сприяючи інформованості та стійкості українського суспільства.
Що варто зробити далі
Попри досягнуті результати, протидія інформаційній агресії залишається незавершеним завданням. Умовна «інформаційна броня» Рівненщини значно зміцнилася за 2022–2024 роки, однак потребує не точкових ініціатив, а сталої системної моделі розвитку.
Інституалізувати медіаграмотність у школах і закладах профтехосвіти
Насамперед медіаосвіта має бути не просто разовим тренінгом, а частиною офіційної навчальної програми. Для цього слід закріпити курси з медіаграмотності як обов’язкову або хоча б рекомендовану складову шкільної освіти. Замість одноразових заходів потрібно розробити повноцінні навчальні модулі для різних вікових груп — молодшої школи, середньої та старшої, а також для студентів профтехів. Це передбачає створення відповідних методичних комплексів, навчальних посібників, інтерактивних матеріалів.
Паралельно необхідно провести масштабну підготовку викладачів. Курси підвищення кваліфікації мають включати не лише теоретичну базу, а й практичні навички: вміння аналізувати інформацію, працювати з фактчекінговими інструментами, модерувати дискусії, оцінювати медіаконтент. Важливо, щоб ці курси були не лише на папері, а проходили в інтерактивному, сучасному форматі.
Розширити фінансування ініціатив на місцевому рівні
Сьогодні більшість проєктів з медіаосвіти фінансуються грантово, що створює велику залежність від донорів. Це обмежує довгострокове планування, і, як наслідок, багато перспективних програм згасають після завершення фінансування.
На рівні обласних і територіальних громад слід закладати кошти на підтримку цифрової освіти в бюджетах. Це має включати фінансування тренінгів, закупівлю техніки, оплату праці тренерів, розробку навчального контенту, інформаційні кампанії. Також варто передбачити стипендії або премії для активних учасників програм медіаосвіти — як для учнів, так і для педагогів.
Розглядати бібліотеки як центри інформаційної просвіти
Бібліотеки вже продемонстрували, що здатні бути не просто книгозбірнями, а активними осередками цифрової грамотності. Але для цього їм потрібна модернізація. Насамперед слід оновити технічну базу: комп’ютери, проєктори, доступ до швидкісного інтернету. Далі — навчити бібліотекарів сучасним методикам просвітництва: як працювати з дорослою аудиторією, як вести групи у Facebook чи Viber, як реагувати на запити користувачів.
Також варто надати бібліотекам формального статусу «інформаційних хабів» у громадах. Це дозволить їм отримувати державну підтримку, брати участь у всеукраїнських програмах і реалізовувати проєкти спільно з місцевою владою.
Зміцнити партнерства між громадськими організаціями та органами влади
Найкращі приклади розвитку медіаграмотності виникали тоді, коли ГО і місцева влада працювали разом, а не паралельно. Громадські ініціативи здатні швидко створювати цікаві формати, а місцева влада може надати ресурси, приміщення, легалізацію програм. Це партнерство потрібно зробити системним.
Наприклад, місцеві ради можуть офіційно включити громадські організації у склади координаційних рад з інформаційної політики, залучати їх до роботи з молоддю, реалізації інформаційних кампаній, спільного планування подій. Це підвищить довіру до влади і покаже громадянам, що процес формування інформаційної культури є спільною справою.
Створити регіональну онлайн-платформу з медіаосвіти
Щоб забезпечити сталість і зручний доступ до знань, варто створити спеціалізовану регіональну платформу з медіаграмотності — сайт або мобільний застосунок. На ньому можна розмістити:
- інтерактивні тести з перевірки фактів;
- навчальні відео та анімації;
- короткі гайди для батьків, учителів, студентів;
- мапу інформаційних центрів та бібліотек області;
- новини про актуальні кампанії, конкурси, заходи.
Ця платформа стане базою знань для мешканців Рівненщини, доступною з будь-якого пристрою. Її можна інтегрувати з платформою «Дія.Цифрова освіта», об’єднавши ресурси.
Особливо важливою є мобільна версія — більшість користувачів споживають інформацію зі смартфонів. Інтерфейс має бути адаптивним, з можливістю авторизації через Google або Дію, що дозволить швидко почати навчання.
Платформа має працювати не лише як база знань, а і як комунікаційна система: можливість залишити запит, поставити запитання експерту, пройти мікрокурс із сертифікатом. Це активізує участь громадян і підвищить рівень довіри до цифрових державних сервісів.
Медіаграмотність на Рівненщині у 2022–2024 роках стала більше ніж освітнім трендом — вона перетворилась на елемент локальної безпеки, захисту інформаційного простору та механізм підвищення громадянської відповідальності. В умовах повномасштабної війни інформаційна грамотність стала не розкішшю, а необхідністю — такою ж базовою, як уміння надавати домедичну допомогу чи орієнтуватися у критичних ситуаціях.
Рівненська область показала приклад ефективного регіонального підходу: поєднання формальної освіти, роботи з дорослими через бібліотеки, активності громадських організацій, підтримки місцевої влади та використання цифрових інструментів дало позитивний результат. Понад 12 тисяч людей долучилися до програм медіаосвіти, що є значним показником для області з населенням менше мільйона.
Особливістю рівненського кейсу стало те, що акцент робився не лише на знання, а й на формування звичок: перевіряти інформацію, аналізувати джерела, розпізнавати візуальні фейки, розуміти, як працює алгоритмічний вплив у соцмережах. Після навчання понад 60% учасників зменшили споживання новин з сумнівних джерел, зокрема Telegram-каналів, а 78% стали користуватись хоча б одним фактчекінговим ресурсом.
Успіх також полягав у мультиплікаторному ефекті. Вчителі, бібліотекарі, лідери громад після проходження тренінгів починали ділитись знаннями з іншими. Так знання розповсюджувались горизонтально — не лише зверху вниз через інституції, а й міжрівнево, що особливо важливо для сільських громад, де формальні канали освіти працюють менш ефективно.
Втім, незважаючи на позитив, чимало викликів залишаються. Інфраструктурна нерівність між містами й селами, вигорання педагогів, обмеженість локального бюджету та відсутність сталої державної політики щодо медіаосвіти гальмують сталий розвиток. Без інституціональної підтримки, гарантій фінансування й державного стандарту медіаграмотність ризикує залишитися суто ініціативною справою ентузіастів.
Отже, подальші кроки мають базуватись на інтеграції медіаосвіти у всі рівні освітнього процесу, визнанні бібліотек як центрів цифрової просвіти, формалізації партнерств ГО і влади та створенні регіональних цифрових рішень, доступних кожному. Медіаграмотність має перестати бути проєктом і стати політикою — постійною, структурованою і системною.
Інформаційна війна не закінчується одночасно з перемогами на фронті. Навпаки — після перемоги вона лише змінить форму. Пропаганда, маніпуляції, фейки, інфлюенсери — усе це залишиться з нами ще на десятиліття.
Саме тому майбутнє України — поінформоване, стійке до маніпуляцій суспільство яке критично мислить, здатне не просто споживати контент, а розуміти, як і чому він створений. І саме медіаграмотність — ключ до цього майбутнього.
