Завтра, 1 серпня, Рівненщина проведе у останню путь відразу двох захисників — Едуарда Поліщука та Сергія Сілюка.
Про трагічну подію повідомили у Рівненській міській раді.
Прощання із нашими Героями відбудеться завтра, 1 серпня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають їх на кладовищі «Нове».
33-річний старший солдат Едуард Поліщук загинув 27 липня, захищаючи Харків. Чоловік народився у Рівному. Навчався у 22 та 20 місцевих школах, а після 9 класу вступив у Рівненський економіко-гуманітарний та інженерний коледж.
«Він обрав спеціальність, яка пов’язана із комп’ютерами. Адже е завжди йому подобалось. Він взагалі технік – електроніка, електрика, все це було йому цікаво. Як то кажуть, в руках все горіло, коли сідав щось робити. Майстрував із задоволенням. І працював також з електронікою, проводив інтернет і налаштовував людям», — пригадує мама Героя Марія.
Працював Едуард у різних сферах, але велика частина з них також були пов’язані з технікою. А потяг до електроніки та комп’ютерних технологій підштовхнув до розвитку, вирішив продовжити навчання й здобути вищу освіту за спеціальністю «Кібернетика». Проте у плани втрутилась війна…
«Він чи не в перші дні пішов добровольцем у військкомат, я навіть відмовляла його, але він був по-доброму впертий, тож настояв на своєму. Викликали Едуарда на службу 6 травня. І йому армія сподобалась. Він хотів залишитися служити й далі. Казав: «Мені це до душі. Шкода, що не має вищої освіти, було б легше кар’єру будувати», — продовжує пані Марія.
Едуард любив подорожувати. Побував у багатьох містах України та за кордоном, планував поїздку до Німеччини. Та насправді м’який, добродушний Едуард найбільше у житті любив свого сина – семирічного Женю. Називав його своєю відрадою, і всі плани на майбутнє будував саме для хлопчика.
Життя 36-річного солдата Сергія Сілюка обірвалося 29 липня у Запоріжжі. Сергій народився у Бресті, саме там служив його батько Михайло – професійний військовий. У 1990 році сім’я переїхала у Рівне. Тож завершував шкільне навчання Сергій вже тут – спершу у 20, а за тим у 19 школі. Потім навчався в Рівненському інституті слов’янознавства КСУ за спеціальністю «товарознавець та експерт у митній справі».
Строкову службу проходив у прикордонних військах, потім працював у ДСНС, а чотири роки тому пішов на контрактну службу в ЗСУ.
«Він двічі в АТО/ООС був у 2019 та 2021 році. Фактично пішов по моїх військових слідах, завжди у формі. І це йому подобалось. Та й відпочивав теж в «уніформі», бо ж любив риболовлю і полювання, ми часто разом їздили», — пригадує пан Михайло.
Веселий, товариський, неконфліктний Сергій був справжньою душею компанії, міг всіх розсмішити, підняти настрій та відігнати сумні думки.
«Кохана, не переживай, ми з тобою іще станцюємо вальс на Червоній площі під українськими прапорами! Він був настільки добрим, щирим та ніжним… І неймовірно гарним у військовій формі, вона йому личила, як нікому іншому», — пригадує слова Сергія жінка Юлія.
