Рідні загиблого військовослужбовця із Рівного Тараса Козлишина просять присвоїти йому звання Героя України посмертно.
Відповідну петицію зареєстрували на сайті Президента України.
Тарасові Козлишину був 41 рік.
Україну Тарас Козлишин любив понад усе. Про неминучість війни він говорив ще у 2004 році. Спостерігати за подіями, які розгорталися на Майдані у 2013 році, Тарас не міг. Він вирушив до Києва, стверджуючи, що це саме той історичний момент, коли треба відстояти незалежність і суверенітет України. Він був переконаний, що повномасштабної війни не оминути та прийняв тверде рішення брати участь в АТО.
Після початку російської агресії звернувся у військкомат, де йому відмовили, бо як батька трьох дітей призвати його не мали права. Але це не змінило його рішення піти на фронт. Тарас Козлишин приєднався до Добровольчого батальйону ОУН. Брав участь у бойових діях у складі батальйону як рядовий, стрілець, кулеметник, розвідник. Згодом став заступником голови проводу добровольчого руху ОУН з політичних питань. У 2015-2016 роках воював у Пісках. За період війни боєць був тричі поранений. Мав контузію.
За два роки до повномасштабного вторгнення рф Тарас Козлишин опублікував у Фейсбуці фото власної руки у тактичній перчатці з кулею, від якої чудом вцілів, та ворожою стрічкою, і написав:
«У кожного, хто пройшов крізь вогонь війни, є свої сторінки душі, прочитати які можуть лише одиниці... Та й то не завжди. В мене теж є таке цінне. Це і пам'ять про, живих ще, полеглих побратимів і деякі речі, що мають неспівмірну їм цінність. Серед них і куля, що була випущена ворогом. Вона мала б влучити у ціль, та на її шляху була моя ліва рука і бокова пластина бронежилета. Лише згодом, при реконструкції траєкторії польоту кулі через руку і сліду в пластині я усвідомив, що летіла вона в серце. Це ворожа стрічка. Вона була знята з ворожого автомата, добутого в бою. Як символ-трофей для мене має значення здобутого саме в бою ворожого знамена. На ній ворожа кров. Це і мої тактичні перчатки. В них я пройшов всі свої бойові пригоди. Шкіра на них розм’якла від поту. На них ворожа кров. Саме в них попік долоню, тримаючи розпечений ствол автомата у зловісному бою 18.07.2016 року. Вони, наче символ клятви одвічної боротьби, скріпленої ворожою і моєю кров'ю. Є, звісно, і інші речі, з якими мене пов'язує пам'ять про війну. Однак саме ці особливі. Через присутність саме цих речей казав, кажу і буду казати – НАШ БІЙ ЩЕ ПОПЕРЕДУ!»
Так і сталося. У лютому 2022 року Карай знову зі зброєю в руках став на захист рідної землі. Герой загинув у бою з окупантами під Києвом 26 лютого 2022 року.
В одному зі своїх віршів Герой написав:
«У сильного тата є слабкість – це діти.
У мужнього тата є страх за дитя.
кожен татусь вміє мліти, радіти,
Заради дитини віддати життя».
Підписати петицію можна, перейшовши за посиланням. Збір підписів триватиме ще 76 днів.
