Він рівненський волонтер ГО "Допомога армії Рівне" боєць ДФТГ та співробітник телеканалу ITV media group – все це про Валерія Грушецького. Це людина, яка вже вісім років займається волонтерством, невтомно, безперервно працює на нашу перемогу та всіляко допомагає захисникам України. Допомагає і тим, хто боронячи нашу землю, віддав найдорожче – життя. Аби рідні змогли належно попрощатись із загиблими Героями, Валерій став водієм рефрижератора, він повертає додому тіла загиблих захисників.
Активно займатись волонтерством Валерій Грушецький розпочав ще у 2014 році, тоді разом із групою однодумців розпочали допомагати.
Зібрались одразу від початку війни у 2014 році. Військові були голі, босі на той момент, потреби були від їжі до шкарпеток, форми і всього іншого. Зібрались і було нас так чимало людей на початку. В основному було таке забезпечення: форма, засоби особистої гігієни, продукти харчування, бо не все було одразу налагоджене, бо ніхто ж не чекав тієї війни. У всіх були родичі, знайомі, яких мобілізували, тому у першу чергу було, що ми допомагали своїм. Але, разом з тим, в нас всі свої, всі наші українці, тому ми допомагали всім, кому тільки можна було. І з кожним роком по ходу забезпечення підрозділів та допомога акцентувалась вже на більш чомусь такому глобальному: автомобілі, медицина та інше.
Як налагоджували волонтерську роботу?
Ми працювали по потребах, в першу чергу запитували, що потрібно бійцям, як кажуть, є попит є і пропозиція. Коли бійці говорять, що потрібні рації, то ми вже акцентувались на раціях. Треба автомобіль? Вже ми збирали на автомобіль. Кожен займав якусь певну нішу, але робили і в загальному. Ціль була поставлена і її потрібно було виконати.
Як завойовували довіру у людей, які допомагали фінансово?
Про то ніхто не думав, просто робили роботу. Я думаю перш за все результат показував. Звичайно виставляли у соцмережі певні звіти. От ми зробили щось і люди бачили, що воно дійсно дійшло, потім військові дякували. І люди бачили, що вони принесли кошти, чи продукти наприклад, і вони доходять до кінцевого адресата і так заробили такий певний авторитет і як бачите досі він є.
Як залучали людей, які могли допомагати?
На початку, коли почалась тоді в 2014 війна, ми писали в соцмережах і настільки був на початку підйом, це 14-15 роки, що люди самі нас знаходили. Люди хотіли якось допомогти і шукали до кого, куди їм принести ту допомогу і якось вони знаходились самі. По-друге, в кожного були якісь знайомі бізнесмени і знайомі знайомих. Потім ця допомога стихла, бо ця війна перейшла в, скажемо так, монотонний характер і ажіотаж на допомогу впав. Люди почали займатись своїми справами. При повномаштабному вторгненні знов почалась така хвиля. Люди моментально всі згуртувались, знову почали приходити, але якщо подивитись на допомогу, то це практично одні і ті самі люди, таке замкнене коло. Навіть буває таке, що деякі різні волонтерські групи підтримують один одного, наприклад, ми на щось збираємо і в нас не вистачає коштів і інші групи збирають на щось, вони допомагають нам, якщо сума велика. Ми купили і потім допомагаємо їм, це така взаємодія. Насправді це одні й ті самі люди і таких постійних людей у нас не так вже й багато залишилось, але є люди в місті та в області, які досі допомагають і якщо треба якась потреба всі пропонують допомогу, яку вони можуть надавати і це буде ефективно.
Хтось вам допомагає з-за кордону?
Всі країни допомагають, просто в основному це йде від діаспори, від українців, які проживають там за кордоном. Хоча, вони настільки там зараз популяризують Україну, що вже місцеві: Португалія, Іспанія, Польща, Англія - вони самі долучаються. Дуже багато допомоги з-за кордону. Там в Португалії, наприклад, «Янголи милосердя» – це українська діаспора створила благодійний фонд і у них там величезні маштаби допомоги.
Які люди приходили волонтерити?
Люди різні: депутати, підприємці, будівельники, домогосподарки, які готували, закривали тушкованки, квасили капусту, одні їхні вареники чого тільки варті. Коли ми збирались на тому складі, то всі знали, що робити, потім вже почали по направленнях працювати, то розприділили відповідальність, поставили завдання. Є спільний ворог – проти спільного ворога всі об’єднуються завжди.
Як загалом проходить волонтерська робота?
Ланцюжок такий: є люди, які знають, що сюди можна принести якусь передачу, допомогу і вона доїде до адресата. Самі ми збираємо по потребах військових так само. Сама допомога в технічному обслуговуванні, я не знаю, як це в нас виходить, але часом буває таке, що сьогодні вранці ще нічого не має, а вже ввечері ми запаковані і готові їхати. Мабуть це люди такі, які віддані цій справі і в свій неробочий час зразу йдуть займатись цією справою, ремонтувати машини в свої вихідні, чи проводити якісь різні благодійні акції. Це вже як одне ціле і якщо хтось десь випаде, то зразу є люди, які замінять цю людину.
Чи бувають якісь складнощі під час роботи, які вибивають з колії?
Вибити з колії що може? Напевно, наприклад, хорошу машину побачили і ми не встигли зібрати гроші і викупити. Це не те, що вибиває з колії, це просто додає певних задач, це можна було зробити скоріше, а потреба стоїть вже, а ми не можемо максимально швидко виконати її. Але взагалі всі підтримують один одного.
А чи є щось, що допомагає триматись, можливо, радує?
От коли ти передаєш посилки для військового – це їхні очі, вони часом деяким речам радіють, як малі діти, наприклад, якийсь квадрокоптер, чи приціл. Їм не дай щось смачненьке з’їсти, їм ти привіз просто бінокль потужний і вони вже радіють, підскакують до стелі.
Як ви стали займатись перевезенням загиблих воїнів?
З’явилась потреба, добрі люди допомогли, вони придбали два рефрижератори і зробили їм технічне обслуговування. Ми мусимо це робити, тому що, коли приходять рідні загиблого, вони хочуть, як максимум, щоб їхня дитина була живою, а вже як сталось...вони як мінімум, хочуть поховати його, щоб можна було належно вшанувати пам’ять. Щоб можна було якусь квітку покласти на могилу, щоб приходити до дитини і звичайно вони хочуть це зробити скоріше. І ми розуміємо, що це теж треба робити комусь. І ми це робимо.
Як знаходите водіїв собі на допомогу?
На цей момент нас постійних водіїв двоє, а так ми залучаємо на другу машину бійців ДФТГ наших. Це на такі поїздки, коли вони можуть, бо в них так само є плани, є робота, але є люди, які погоджуються. Ми розказуємо, що їх чекає. Є люди, які по-різному переносять ці поїздки.
Розкажіть про вашу останню поїздку на Схід?
Остання моя поїздка - це була моя відпустка на роботі. Тоді ми терміново шукали ще одного водія і з нами поїхала журналістка ITV Дарія Солодовник. Я попередив про всі труднощі, вона сказала, що зможе. Дарія тримала нас в тонусі, дивилась, щоб ми не заснули, сама найбільше не спала та і проїхала за кермом багато. Вона крута. Взагалі, ми гнали три машини військовим, але одна зламалась на Житомирщині. Ми всі проблеми, які бачили, ліквідували, але бувають форс-мажори, тому залишили її там на ремонт. Приїхали на ночівлю у Дніпро і якраз був ракетний удар по місту, недалеко від нас...Потім ми були поблизу Бахмута, недалеко від лінії зіткнення, де постійно чути вибухи. Тут віддали все, що привезли військовим і дві автівки, які пригнали, та мусили там чекати рефрижератори, які мали приїхати з Дніпра. Назад їхали на двох рефрижераторах, один поїхав на північ, один на південь. У нас видалась довга дорога, ми тричі були змушені змінювати напрямок, через розбомблені мости, гугл-карти ж не показують зруйновані маршрути. Аби привезти тіло захисника додому, ми змушені були об'їжджати через Молдову. Тоді, за чотири дні, ми проїхали приблизно 3400 кілометрів.
Допомогти рівненським волонтерам можна тут:
ПриватБанк:
Шинкаренко Віта Степанівна - 5168 7450 1929 9392
Anastazja Kowalik +485 000 223 86
Адреса: 08-110 Siedlce Nowy Świat 4/17 500022386
Реквізити:
Anastazja Kowalik
Номер рахунку: 93 2490 0005 0000 4000 2938 7524
IBAN: PL93 2490 0005 0000 4000 2938 7524
Код SWIFT Банку: "ALBPPLPW"
