Війна триває не тільки фізична, але і психологічна та інформаційна. А з нею може ширитися і біль, травма, зневіра, розпач, знесилення, сліпа лють.
Як боротися з цими почуттями та як переживати події сьогодення це розповіла психотерапевтка Оксана Єфремова у блозі ВВС.
Війна за наші душі
Ця війна - за наші душі. За наше життя і право жити, а не лише виживати. І інформація на цій війні ранить і завдає ударів так само небезпечних, як і вогонь.
Зазвичай мета терористів - спричинити емоційний вибух у якомога більшої кількості людей. Їхня ціль - привернути якомога більше уваги до жаху, викликати якомога більше болю у кожного. Підкосити психіку. Зламати.
Зараз, після кривавих новин про тортури й масові вбивства, люди проживають нестримну лють, або спустошеність і тотальне безсилля і безпорадність. І тому так важливо протидіяти на цьому інформаційному фронті, щоб витримати, вижити й мати сили жити далі.
Чому ми дивимось жорстокі криваві новини цієї війни?
Новини - це спосіб контролювати небезпеку навколо. Наш мозок формувався у часи до початку подібних інформаційних війн. І нашому мозку здається, що дізнавшись більше про ворога, про подробиці його злочинів, ми підготуємось до небезпеки краще і будемо більш обізнані й стійкі.
Нам здається, що бути поінформованим 24/7 дасть нам повнішу картинку і відчуття, що ми можемо передбачати подальше своє життя. Що зараз ми все прочитаємо, побачимо, проаналізуємо, і стане ясніше. А ясність і передбачуваність дають більше опори.
Але ми постійно переглядаємо новини, гойдаючись на емоційних гойдалках. Ми стикаємось з повністю протилежними думками й прогнозами. З позитивними фактами й жахливими подіями. І в результаті негатив і стрес перемагають. Бо "негативні" емоції сильніші та важливіші для виживання. І тоді сил корисно діяти лишається ще менше.
Психолог радить не починати день з новин. Нам здається, що передивляючись новини й поширюючи їх у своїй стрічці, ми робимо добру справу.
Інформуємо тих, хто має важелі управління, стати на підтримку країни. Допомагаємо зняти рожеві окуляри тим, хто вірить в "руський мір", чи в те, що війна якось пройде повз них. Апелюємо до совісті й емоцій міжнародної спільноти.
Активуємо і залучаємо більше допомоги та коштів на підтримку задля нашої перемоги. Варто дуже ретельно оцінити, хто саме буде читати ці новини. Чи у вас багато підписників, що є цільовою аудиторією? Чи більшість - наших, які та так перебувають у жахливому стресі від початку війни, ще з 2014 чи з лютого цього року.
Як саме треба подати інформацію, щоб це викликало не травматизацію і ступор, уникнення і спроби зробити будь-що, аби не бачити реальність нашої країни, а спричинило до дій і мотивації підтримати нас у нашій боротьбі.
Сирі кадри катувань не достатні. Ми вже побачили реакцію від офіційних міжнародних організацій, що були шоковані тортурами, але тут же нагадали, що не все так однозначно і кожна зі сторін має свої порушення.
Що робити з емоціями?
Найчастіше ми стикаємось з люттю і ненавистю до ворогів, або зі ступором, жахом, зневірою й апатією.
Злість - це сильна емоція, і вона одна з найкращих в час війни. Але важливо направити її в активну корисну діяльність, контролювати дії раціонально і не спалювати себе і близьких під гарячу руку. А ще злість - це ресурсоємна емоція, яка швидко згасає і приносить втому, тому не забувайте вчасно потурбуватись про свій ресурс.
Але найбільше терористи розраховують на жах і відчай. Бо це те, що знесилює, ламає і зневірює. Сіє відчуття самотності, роз'єднує. Тому так важливо турбуватись про себе, фільтрувати контент.
Спілкуватися з близькими по духу. Помічати негативні, зневірені думки й зупиняти їх. Пам'ятати про силу кожного з нас, коли ми крапля за краплею долаємо це лихо. Разом. Крок за кроком.
Тож потрібен час, година, кілька годин на день, щоб оплакати героїв, щоб оплакати втрату мирного життя. Потрібен час на турботу про себе і віднову, на те, щоб виговоритись, та те, щоб зробити щось для покращення свого стану.
І потрібен план дій, маленьких, таких, що можливо виконати тут і тепер і поставити галочку, коротких і простих. Тих, що будуть тримати нас на плаву, поки ми відновлюємось. Не відкладайте турботу про себе. Якщо ви відчуваєте, що опора вилітає з-під ніг, звертайтесь до спеціалістів по допомогу і підтримку.
