Юлія Кубай — письменниця, графічна дизайнерка, співавторка подкасту «Пішли писати» блогерка і це далеко не всі види діяльності, якими вона займається. Сьогодні ми обговормо з нею як їй вдається все встигати, її процес формування як письменниці та творчі плани на майбутнє.
У вашому спільному подкасті із Оленою Кузьміною "Пішли писати" ви сказали, що вашою дитячою мрією було працювати на ядерній електростанції. Як так вийшло, що сьогодні ви письменниця?
Не тільки працювати на ядерній електростанції, але у мене були запасні варіанти, якщо не візьмуть. До прикладу, бути криміналістом чи нейрохірургом. Мене приваблювали доволі нестандартні покликання в такому юному віці.
Я любила малювати, ходила в художню школу, але не довго, й мріяла навчитися грати на фортепіано. Та ніколи. Взагалі ніколи. Не думала, що стану письменницею.
Так, я любила читати. У нас вдома велика бібліотека зі світовою та українською класикою. У мене були важкі твори в дитинстві «Біле Ікло» Джек Лондон, «Людина, яка сміється» Віктор Гюго, «Шерлок Холмс» Артур Конан Дойль, я захоплювалася творами Коцюбинського й шаленіла від Тараса Григоровича Шевченка. Та… писати? Ні.
Мені легко давалася математика, фізика, хімія, але дуже важко – українська мова. Писати твори – це каторга. Слова не вставали в потрібне місце, речення між собою не зв’язувалися і я пам’ятаю, що завжди з цим допомагала мені мама. Вона розказувала як краще побудувати речення, як починати історію, що потрібно написати всередині й чим вона може закінчитися. Фактично, саме з її допомоги в написанні творів я й дізналася основи творення історій.
На цьому все. Я подивилася, мені не сподобалося й я ніколи не розглядала можливість, що зможу колись писати. Я більше любила читати. Що вже тут говорити, що на ЗНО з української мови та літератури я завалила саме твір.
А згодом трапився 2012 рік. Я живу в гуртожитку, у кімнаті з ще 4 дівчатами, які є старшим курсом, я лише на другому. Мене зрадили найближчі подруги, покинули, облили брехнею. Важкий період, враховуючи, що я була майже за 500 км від рідного дому. Почуття самотності, непорозуміння, важке життя, зовсім юна – це вбивало мене зсередини.
Я шукала, де б могла бути прийнята і відчути підтримку. Так я знайшла сайт, де можна було розміщувати свою творчість. Там я знаходила натхнення, коли читала роботи інших учасників. А згодом подумала: я теж можу!
І написала перше маленьке оповідання. Воно здобуло популярність, у мене швидко пішли підписники. Я продовжувала писати короткі історії й бачила, що людям це подобалося.
Ці оповідання були наповнені гумором, іронічними ситуаціями, смішними моментами й людям це подобалося. Мені теж, бо попри все, що відбувалося в моєму житті я любила посміятися над усім.
Мої роботи розросталися до більших об’ємів. І от коли я закінчила вже п’ятнадцяту по рахунку роботу я усвідомила, що мої історії тепер мають свій унікальний голос. Так мені здавалося.
Зізнаюся чесно, я до останнього не думала, що це переросте в щось більше. Я не розглядала можливості бути письменницею, бо я робила це більше для себе. Через слово я відчувала себе вільною, знайшла друзів, з якими спілкуюся ще й досі й відшукала себе.
Ваш батько вчитель фізики, мати - вчителька інформатики, брат - програміст. Як вони поставилися до вашого вибору бути письменницею?
Важко згадати цей момент, бо все відбулося якось… природно. У кожного з нашої сім’ї є хобі, яке займає час після основної роботи. Те, що члени сім’ї цікавляться чимось й потім йдуть у це з головою – типово для нас.
Тому, коли вперше розказала мамі, що пишу – вона була лише здивована. Згодом вона помітила, що це захоплення займає більше часу, ніж вона думала й я живу цим. Пам’ятаю, що це було літо, я зі захватом розповідала мамі про те, як я пишу історію, яка вона виходить й скільки в мені бажання її завершити, й мама повертається до мене й каже: «Так видай її. Не пиши лише в шухляду. Твою творчість повинні побачити й інші. Не заривай те, що в тебе є. Спробуй і поглянь, що з цього буде».
Так я й подала свою першу книгу на «Коронацію слова». Мама залишається моєю підтримкою та натхненням всі ці роки. Вона мотивує й навіть закликає вкласти парі, коли я закінчу наступну книгу. Вона читає всі мої історії.
Тато і брат теж позитивно прийняли моє захоплення. Мабуть, те що я так не покидала боротися за книги передавалося й їм. Вони бачили, що це для мене більше ніж хобі. Хоча, звісно, вони були здивовані таким вибором, але кожен в нашій сім’ї має творчу нитку.
Мабуть найбільше, що розчулює мене – це моя бабуся. Вона прочитала всі мої написані книги й чекає на наступні. Вона дивується моєму заняттю, але старається прочитати і осягнути історію. За що я їй вдячна, бо їй вже 85 років й я розумію, як важко їй читати.
Ви навчалися на видавничо-поліграфічній справі. Чи думали ви тоді, що одного дня ваші книжки також будуть видаватися?
Я подавала документи на різні спеціальності. У списку були й генна інженерія, й комп’ютерні науки різних напрямів від медичного профілю до загального, й машинна інженерія, біотехнології, й серед цього загубилися КПІ й НАУ з їх видавничо-поліграфічною справою.
Не можу пояснити чим я керувалася. Це був внутрішній порив. Я поступила на всі спеціальності, на які подавала, бо мала високі бали з ЗНО. Пам’ятаю, як батьки сказали, що потрібно вибрати щось.
Це було складно, бо я хотіла на генну інженерію. Та ще більше я хотіла ще з 9 класу навчатися в НАУ на видавничо-поліграфічній справі. Не знаю як я не змінила це рішення через 3 роки, але моя душа хотіла туди. Чому? Не знаю. Мабуть через цікаву навчальну програму, бо я була ознайомлена з нею і розуміла, що те, що вони вивчають мене цікавить.
Звичайно, мене переконували поступити в КПІ, але я хотіла в НАУ. Адже заради видавничо-поліграфічної справи я здавала 4 предмет з ЗНО і це була хімія. Якщо так озирнутися назад на той шлях, що я пройшла, у мене є відчуття, ніби життя мене спрямовувало до цього моменту, де я зараз перебуваю. Можливо, я підсвідомо й не розуміла, що зможу колись писати й видавати книги, але є якась рука, яка скеровувала мене на правильний шлях.
Навіть вибір спеціальності дав мені багато знань для розуміння функціонування видавничого ринку й коли я спілкуюся з видавцями, то розумію, що можу зрозуміти формування ціни за книгу, чому така обкладинка, а не інакше, чому такі виступи і чому саме така кількість сторінок повинна бути в книзі.
Тому я дуже вдячна собі, що завжди боролася за цю спеціальність, хоч не розуміла, що вона мені дасть. А дала вона мені багато знань і розкрутила мою фантазію.
У вашому подкасті ви сказали, що вашу першу книгу "Душа" ви написали за один присіст і це був ваш фінальний рукопис. Вашу другу книгу "Ідеальність" ви писали 3 роки. Як відрізнялися ці досвіди?
Кардинально.
Коли писала «Душу» – я нічого не знала про структуру, арки персонажів та інше. Я отримувала задоволення від процесу й не думала про видання. Тому вона вийшла такою, як є. Можливо, дещо наївною, але написаною від душі й для себе. Вона писалася на суцільному ентузіазмі. Моє головне правило було: перша думка – вона правильна. Тому я й не змінювала сюжет, бо що в ньому міняти? Поза сумнівами я пишаюся нею й буду любити всією душею. Це моя гордість, бо перша повністю написана й видана. Написала її за 9 місяців. Це просто «вау», бо я так більше ніколи швидко не писала історію від першої ідеї до фінальної крапки.
З «Ідеальністю» було інакше, я вже мала певні очікування від себе й завжди говорять, що друга книга важче пишеться за першу. Я переписувала її декілька разів, додавала і щось видаляла, але все так само не розбиралася в термінології письменників. Це вже зараз я розумію, яких помилок я допустила тоді.
Та найважливіше - я не розуміла свого стилю. Я його тільки шукала. Працювала над нею 3 роки. Це й дослідження, й планування, написання й редагування. На цій книзі почалися формуватися мої бачення формату історії, якихось авторських фішок: я вирішила називати всі свої книги одним словом, мати оригінальний зміст, працювати з декількома сюжетними лініями, мати не дуже довгі глави й щоб їх було багато. Та це ще не було досконалим.
Третю книгу, яка лежить у мене в шухляді невиданою і нечитаною, я пішла тою ж стежкою, що і з «Ідеальністю». Я замовила на неї рецензію й зрозуміла, що я нічого в цьому житті не розумію. Попри те, що рецензія була більш позитивною. Я почала активно навчатися письменництву: курси в американських авторів, сценаристів, багато прочитаних книг, статей. І я відклала книгу до найкращих часів, коли усвідомлю, що далі з нею робити. Ну і я не зможу забути про неї, бо мама постійно нагадує про неї. Насправді книга містить дуже багато сцен, які згодом справдилися в реальності. Надіюсь, що фінал теж втілиться в життя.
Тому четверта книга «Нуль – написана так, як це потрібно в моєму розумінні. Я почала планувати її до повномасштабного вторгнення. На його початок вже було написано декілька глав, до моменту червня 2022 року я мала половину рукопису, який… видалила.
Саме так. В один момент я відчула, що все йде не так. Я звучу не так як хочу, текст лягає неправильно. І я вирішила почати заново. В моїй голові було багато знань, а ще… я втратила саму себе. Тепер писала не так як в 2012 році, а зовсім інакше. Це була не я.
І я згадала, чому пишу. Чому це приносило мені задоволення. Ким я була 10 років назад. Що було в творах таке, що давало мені життя. Гумор. І я почала писати книгу, відкинувши все й так, як цього хотіла. Ось на ній я й відчула свій стиль, свою манеру ведення історії, але залишила те, що мені подобалося в «Ідеальності».
На «Нуль» я вже брала бета-читачів, працювала з ними. Робила презентацію для видавництва уперше в житті. На цій книзі я відчула, що це вже інший рівень.
Ваша перша книга це психологічний любовний роман, друга- детектив, зараз видається третя - наукова фантастика. Який жанр ви оберете для своєї четвертої книги і чи плануєте ви надалі експериментувати із жанрами?
Якби у мене було більше вільного часу, то в кожному жанрі (окрім young adult) у мене б були написані книги. Ось я читаю все, що тільки можу, так би й писала все. На жаль, у мене часу не так багато, тому приходиться обирати улюблені жанри. Детективи – це мій улюблений жанр, до якого я в майбутньому ще не раз повернуся. Наукова фантастика – найближчі декілька книг точно будуть в цьому жанрі, бо у мене вже сформовані ідеї для них, залишилося лише написати. Одну почала. Дитячі книги – дві ідеї лежать у шухляді й чекають, коли буде у мене більше часу, хоча одна вже навіть почата. Фентезі – є одна історія, яка лежить з далекого 2012 року й вона мене не покидає, тому б хотілося її завершити.
До інших жанрів я також відкрита. Усе залежить від моєї фантазії. Адже саме ідея, яка приходить мені в голову й змушує творити в іншому жанрі.
Ви працюєте графічним дизайнером, активно викладаєте пости в інстаграмі та телеграмі, знімаєте відео в тік ток, ведете спільний подкаст, регулярно викладаєте сторіси зі спортзалу та активно працюєте над виданням вашої третьої книги "Нуль". Як ви все встигаєте?
Не знаю. Деколи сама в себе питаюся: як? І не маю відповіді.
Все, що я роблю – люблю. Створювати пости хоч й займає багато часу, але я від цього дійсно отримую задоволення, так само знімати відео чи записувати подкаст. Потім приходжу в зал і вимикаю мізки, займаюся спортом й розслабляю своє тіло. Зазвичай після активностей у мене прокидається друге дихання й дороблю всі справи.
Цього року десь 5-7 місяців у мене трішки збився графік, тому що я змінила роботу, згодом перебралася жити в іншу квартиру й це втомлювало фізично й емоційно, забирало час й я не могла творити все з такою регулярністю, як колись. Та відчуваю, що скоро повернуся до свого попереднього режиму.
Зізнаюся, що окрім цього я ще малюю, вишиваю бісером, граю на приставці й навчаюся грі на фортепіано. Найголовніше мати чергування занять, де я працюю мізками, після цього відразу даю собі пограти в баскетбол, сходити в зал, пограти на фортепіано чи просто постріляти в приставку.
Та найголовніше – я дійсно все це люблю. Деколи здається, що фантазія повинна закінчитися, але ні – вона б’є фонтаном. Мабуть я така людина, що не може вижити без руху й самореалізації.
Деколи приходиться чимось жертвувати, й коли активно працювала над «Нулем», то мусила відмовитися від деяких активностей.
Ну і я сплю 4-5 годин в день, що теж економить мені час й дає більше зробити. Не повторюйте в реальному житті.
Як виникла ідея заснувати ваш подкаст із Оленою Кузьміною? Хто був ініціатором?
Створити власний подкаст – була моєю мрією. На жаль, людина з якою я хотіла це зробити, відмовилася. Й це добре, бо й формат був трішки інакший, ніж той, що ви зараз слухаєте.
Я зустрілася з Оленою на одній вечірці «Коронації слова» у Львові. Я розповіла їй про свою ідею й запропонувала записати випуск. Олена мала бути в ролі гості. Коли ми зустрілися все обговорити, вона запропонувала його вести разом.
Звичайно, я погодилася. Бо в моїй голові двоє ведучих – це ідеальна комбінація. В процесі спілкування я зрозуміла, що у нас дуже різні підходи до написання книг, кардинально різні досвіди у видання й це дасть можливість показати письменництво під різними точками зору.
Воно так й вийшло, що мене дуже тішить. Й ми разом почали його будувати.
Чи очікують нас якісь зміни у форматі подкасту?
Зараз що у мене, що й у Олени дуже завантажені графіки, хоч ми вже почали жити в 10 хвилинах одна від одної. Але в неї є свої проєкти, у мене також, ще й робота, яка багато часу відбирає. Ми взяли перерву на певний час, без термінів, щоб дати собі час все влагодити та вийти на якусь пряму.
У мене є багато ідей, щоб я хотіла вдосконалити в подкасті, як його ще більше підняти й зробити цікавим для авдиторії. Поки ми будемо у «відпустці», то я буду працювати саме над планом й баченням подкасту в майбутньому.
Але те, що я хочу вдихнути в нього нове життя, – так.
Коли нам всім чекати на вихід "Нуля"?
У нинішній час трішки важко називати якісь конкретні дати виходу, хоч я знаю до якого часу планують його видати, але вам скажу так – перша половина 2025 року. І я надіюсь, що так і буде.
Зараз буде активна підготовка до видання «Нуля», ми будемо працювати над ним прискіпливо, бо хочемо вразити книгою й подарувати читачам чудове видання, яке покорить їх серця.
Безмежно вдячна видавництву за таку віру в проєкт і підтримку, те що вони збираються зробити з книгою – це щось неймовірне.
Що нового очікує читачів у "Нулі"? Чи є там приховані паскхалки?
На читачів очікує нова я в «Нулі». Отже, буде багато гумору, іронії, саркастичний ненадійний оповідач, голуби, багато Волині, розривний фінал, багато екшину, пригод, чипакабри… Ринок тільки починає заповнюватися науковою фантастикою й я надіюсь, що зможу принести щось цікаве й нестандартне в цю нішу. Я намагалася зробити гумористичну оповідь, але також спробувати розбити серця. Мені важливо було створити героїв, яких можна буде впізнати за одною реплікою й таких, ніби вони дійсно живі. Також протягом історії я пробувала ламати четверту стіну між читачами та оповідачем, надіюсь, вийшло.
Я людина паскхалок. Отже, що ж я там залишила по відсилкам: на відомі твори та письменників; на деякі популярні компанії в Україні, хоч й змінила їх; до деяких випусків ТСН Новин; на меми й відомі постаті; на деякі свої попередні твори, а ще майбутні.
Насправді, в тексті я заховала дуже багато чого. Навіть паскхалки на саму книгу в книзі. Люблю, коли люди шукають щось приховане, а потім знаходять й такі: «Ага! А я знаю на що це паскхалка!». Й також розумію, що не всі це будуть робити, але мені буде приємно, якщо навіть 5% від усіх прихованих сенсів знайдуть.
