Футболіст рівненського «Вереса» Михайло Сергійчук під час війни не сидить без роботи. Він постійно біля волонтерських штабів, то допомагає облаштовувати блокпости, то носити піддони. У цей непростий час Михайло завітав на телеканал ITV media group і розповів про те, як команда покидала Львів і чому він пішов записуватися в самооборону.
Текстовий варіант основних моментів. Відео розмови тут
- Чим ти займаєшся у цей час?
- Роблю все, що треба. У Народному домі роботи вистачає. Вільні руки там знадобляться. Є робота, то йдемо – робимо. Допомагаємо чим можемо. Треба було піддони розвантажити – розвантажував, треба було мішки з піском набирати і пакувати – набирали. Коктейлі «веселі» теж робилися. Всього по-трохи.
- Що можеш сказати про самоорганізацію наших людей? Що ти побачив на волонтерських пунктах?
- Цю націю ніколи ніхто не переможе. Так як наші люди гуртуються… будь-що треба, пігодини, година і у тебе купа людей, купа всього. Треба привезти масла, бензин, пляшки – люди привозять, роблять. Нашу націю жодна скотиняка не переможе. Вдома важче сидіти.
- Початок повномасштабної війни тебе і «Верес» застав у Львові. Що робилося у команді в перші години?
- Ми у звичайному режимі готувалися до гри («Верес» 26 лютого мав зіграти проти «Ворскли» у Полтаві – авт. ). Жили у Львові, там тренувалися. У нас був розписаний розклад дня. О 9:00 мав бути сніданок, але о 08:26 я прокинувся, дивлюся, а у нас у групі написано, що о 09:00 уже від’їзд на Рівне. Я по кімнатам, що сталося. А у Львові уже сирена. Була повітряна тривога. Але нічого, швидко зібралися, сіли в автобус і поїхали. У кого сім’ї там і хто сам звідти, то залишився. Інші приїхали у Рівне. У кого тут сім’ї, то простіше. У кого по інших містах, то хлопці сідали і хто як міг, так і добирався.
- Чи не запрошував знайомих, які живуть у зоні активної війни, перебратися до себе?
- Пропонував. Це не питання. Лише аби вони сюди доїхали. Це головне, щоб вони навіть звідти просто виїхали. А тут розмістити це не питання.
- Хто ще окрім тебе допомагає зараз військовим та територіальній обороні?
- З Дмитром Поворознюком ми здебільшого. Він взагалі з першого дня допомагає. Серед нас він напевне найбільший красавчик. Йому і дзвонять, і пишуть – у нього купа тих чатів. Десь треба поїхати, він затарився, завіз – у тому плані молодець.
- Ексвересівець Дмитро Нємчанінов написав, що «він ніколи собі не пробачить виступи у Росії». Як ти вважаєш, після війни і нашої перемоги питання футбольного заробітчанства в РФ буде закрито назавжди?
- Я взагалі не знаю як воно має бути далі. Це його сторінка. На той час життя так склалося. У чомусь себе картати, що там я десь був… це вже було. Ти нічого не зміниш. Важливо, як ти реагуєш опісля. У нього була адекватна реакція на це все. Він висловив свою думку. Хтось з нею погоджується, а хтось ні. Після війни думаю, в москалію ніхто не поїде. Я чого в тому впевнений.
- Чи не було думки у тебе записатися в територіальну оборону і по-іншому допомагати?
- Був у військоматі, але сказали, що у них під зав’язку. Хіба Збройні Сили України.
- І ти був готовий змінити футбол на зброю?
- А який футбол зараз? Я в ЗСУ не записався, пішов у територіальну оборону – це трохи інше. Це не було емоційним рішенням. Сиджу дома, чого я маю там сидіти? Пішов, там сказали, що у територіальні обороні запаковано повністю. В ЗСУ не пішов, бо я без будь-якого досвіду. Просто йти як гарматне м’ясо, то теж треба розум мати.
Редакція телеканалу ITV media group дякую Михайлу Сергійчуку за громадянську позицію!
