Особливості ветеранської політики в Україні та готовність нашої держави до повернення мільйонів ветеранів - про це та не тільки у програмі "PROПолітику" на ITV media grouр розповіла заступниця міністра у справах ветеранів Руслана Величко-Трифонюк.
Для початку з‘ясуймо, що означає «ветеранська політика» для нинішнього Міністерства у справах ветеранів України?
Ветеранська політика - це фактично те, як ти демобілізуєшся. Тобто треба нормально демобілізуватися, нормально отримати там всі свої документи і всі свої послуги. Тому що послуга там з демобілізації - це теж послуга. Далі отримати нормально свої виплати - це теж послуга. Ось це і є ветеранська політика. Так само якщо є якісь певні проблеми - це щоб мати куди звернутись. І було не страшно і зручно звернутися, наприклад, за психологічною допомогою, за медичною реабілітацією, щоб було де займатися фізичною терапією, якщо це необхідно. Загалом, ветеранська політика - це про гідність. Бо ми маємо закон, який не відповідає дійсності - він 93-ого року. І якщо подивитися, то ось, наприклад, кому зараз треба позачергове проведення телефонної лінії провідної… Це жах насправді. Треба це змінювати. Бо не можна написати щось таке, що не потрібно твоїй країні, насовувати його зверху вниз і казати: «Виконуйте». Ветеранська політика має бути не пластмасовою, а політикою життя і гідності
Попередня команда Міністерства у справах ветеранів України підготувала стратегію. Ваша команда - відкликала цю стратегію і вносить правки. Чи буде вона відрізнятися?
Чи буде вона відрізнятися? Ну щоб кардинально, зрозумійте, такого жодна людина не напише. Просто ця стратегія буде відповідати тому, що наразі вже робить Міністерство і що наразі вже є в країні, і що просто треба розвивати, бо стратегія пишеться на певну кількість років.
У Міністерстві є розуміння, про яку кількість ветеранів іде мова?
Звичайно, у нас є розуміння, скільки буде ветеранів.
10-ий рік війни, 3-ій - повномасштабного вторгнення. Ми тільки зараз говоримо про ветеранську стратегію. Вам не здається, що запізно держава почала думати про це?
З 2014 року в Україні війна. Міністерство почало своє існування в 2018 році. Не запізно тоді було? Напевно, запізно, але що тоді відбувалося? Масштаби були інші, кількість ветеранів була інша, можливо, політика була інша…. Просто будь-яка політика вона створюється на якийсь суспільний виклик. І фактично зараз є оцей виклик.
Як бути з ветеранами родом не з міст, де є розвинені хаби та місця реабілітації військових, а з сіл? Наскільки Міністерство працює над тим, щоб «не ветеран ішов, а до ветерана йшли»?
Міністерство якраз над цим і працює. Щоб розуміти нагальну ситуацію, був створений координаційний штаб разом із усіма військовими й цивільними адміністраціями. Це для того, щоб розуміти проблеми. Тому стратегія Міністерства якраз розроблена для того, щоб можна було допомогти і ветеранам у селі, у селищах. Саме задля того зараз Міністерство у справах ветеранів якраз започаткувало роботу для створення ветеранських просторів.
Чи є розуміння у Міністерства, що, грубо кажучи, ми маємо взяти ветерана за руку, коли він вийшов із ТЦК після мобілізації, і водити, поки він хоча б не повернеться до частково мирного життя?
Для цього є фахівець супроводу, до якого має після демобілізації потрапляти ветеран. І цей перехід має бути плавним. ТЦК мають знати про цього фахівця, якщо не знає ТЦК і не направляє ветеранів саме до фахівця, то, отже, треба більше працювати з ТЦК. От якраз зараз десь мають з’являтися інформаційні матеріали по різних категоріях людей, які зараз звільняються із служби, по всіх ТЦК. Розробляємо їх для того, щоб знали хлопці з ТЦК, що, наприклад, тут треба для оформлення того чи іншого виписати таку довідку. І трохи інший інформаційний матеріал для тих самих членів родин загиблих. Тому що тут не тільки хлопці стикаються з такою бідою, а родини загиблих стикаються з проблемою, коли їм треба обійти просто енну кількість всього, щоб отримати якусь послугу. Саме тому відкриваються зараз єдині вікна в ЦНАПах, щоб ветерани могли отримати свої послуги в окремому вікні, яке суто займається їхніми послугами.
Нещодавно на Рівненщині сталася трагедія: ветеран, який демобілізувався, дізнався, що хворий на рак, і підірвав себе, бо не хотів стати тягарем. Що можете сказати про психологічну підтримку ветеранів?
Щодо психологічної допомоги в країні - це печальна ситуація загалом. Спровокована вона і історичним нашим минулим, зокрема: «психологія - це псевдонаука» і тому подібне. Соціологічні опитування говорять, та й ветерани насамперед говорять, що їм необхідно санаторно-курортне лікування. І коли ти починаєш їх детальніше розпитувати, виявляється, що ні, їм треба нормальна реабілітація, зокрема і психологічна. Але вони краще назвуть це санаторно-курортним. Чи ще будь-чим, будь-яким словом тільки для того, щоб його те саме суспільство не стигматизувало і не називало, що він ПТСР-ник. Тому тут, на жаль, у нас велика проблема і велика біда.
Міністерство робить щось, щоб вирішити цю проблему?
Так. Ми запровадили трирівневу допомогу психологічну.
Пільги для військових. Чи є можливість забезпечити ними всіх ветеранів?
Ні. Можливо, ми перші, які виходимо і пояснюємо: дивімося на наші реальні можливості країни. Тому, так, у нас є санаторно-курортні лікування. Воно гарантоване законом. Але, до прикладу, в бюджетному кодексі на нього не передбачено коштів.
