Історичною пам’яткою Володимирця є єдиний на Поліссі маєток - це палац Красицьких. Від колишнього графського будинку залишилися тільки стіни, та й ті вже посипались. Дах майже повністю зруйнований, а шибки у вікнах вже давно не на своєу місці.
Він збудований ще 1827 р. паном Фердинандом Красицьким. На початку 20 століття палац викупила бельгійська родина Де Пурбе, якій він належав до 1939 року. В радянські часи приміщення використовували як сиротинець.
Відсутність відомостей про історичну пам’ятку в Реєстрі не забезпечує її належного захисту, догляду та збереження і створює ризики незаконних дій щодо неї.
"Втрутившись у ситуацію, прокурори в суді домоглися скерування облікової документації до Міністерства культури та інформаційної політики України для внесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України пам’ятки архітектури "Палац Красицьких", - зазначили у пресслужбі прокуратури в Рівненській області.
Ім’я архітектора Володимирецького палацу наразі невідоме. Зведено його в стилі провінційного класицизму. Парк навкруги палацу був знаменитий рідкісними породами дерев, наприклад, європейськими акаціями. На територію парку не пускали нікого, а стежки тут були настільки широкими, що по них прогулювалися каретами.
Вчитель географії Володимирецького районного колегіуму, депутат селищної ради, краєзнавець, який активно переймається долею місцевих пам’яток, Володимир Воробей розповів легенду про графа Фердинанда, почуту від свого батька Івана Климовича (відомого місцевого краєзнавця, одного з фундаторів тамтешнього музею):
"На кухні в пана Фердинанда працювала одна жінка, яка мешкала на Кублювці (місцева назва одного з кутків містечка,- прим. авт.). Якось перед Великоднем у пана пекли паски, то та жінка, згадавши своїх голодних дітей, взяла трошки тіста, щоб і собі вдома дітям спекти. Повертаючись додому, рушила не дорогою, яка вела до палацу, а через непрохідне болото, яке було поруч із маєтком. Добре знаючи жадібну вдачу пана і прискіпливих об’їздчиків, які пильнували графське майно, гадала так непомітно прослизнути. Однак втрапила в трясовину і потонула. Відтоді, кажуть, на болоті час від часу було чутно чи то плач, чи то голос жінки, яка кликала пана, щоб забрати його із собою. Нарешті графові набридло це, і він наказав осушити болото. Проте осушити все болото так і не змогли. Вдалося це зробити лише за часів радянської влади. Так виникло на цьому місці озеро з невеличким острівцем з берізками. А привида утоплениці тут більше не бачили".
Справді, неподалік палацу Красицьких є озеро, яке живиться з природного джерела. Місцеві називають його басейном. І острівець є.
До маєтку, окрім палацу, входили ще гуральня, господарські будівлі (донині не збереглися), орні землі і ліси на майже чотирьох тисячах гектарів. Утім подружжя переважно мешкало в родинній резиденції в Городці, а Каміл наїжджав до Володимирецького маєтку у господарських справах.
У палаці розміщувалися контора і покої управителя справами Володимирецького і Городецького спиртозаводів та сільськогосподарського виробництва.
Під час Першої світової і впродовж 1917-1920 років, коли Володимирець кілька разів переходив до кількох різних влад, палац зазнав спустошення і руйнувань.
Деякий час у маєтку розташовувалась контора та склад місцевого колгоспу.
Більшу частину першого поверху займала велика зала (салон), поруч з якою була їдальня, з якої сходи вели на другий поверх, і гостьова кімната, розташована якраз під панською опочивальнею на другому поверсі. Ще одна велика вітальня (можливо бальна зала) була на другому поверсі. Оздоблення кімнат було вельми скромним і складалося в основному з паркету (він був лише в так званих парадних кімнатах і салонах) і мурованих, оштукатурених і декорованих напівколонами коминів, які були в деяких покоях. Залишки їх можна знайти і нині. Майже в усіх кімнатах були грубки.
Прихід радянської влади на терени Полісся ознаменувався традиційним грабунком і розоренням колишніх панських маєтностей і націоналізацією. Така ж доля спіткала й палац у Володимирці. До нападу Німеччини на СРСР в палаці розташовувалися місцеві адміністративні установи. Після війни, як кажуть місцеві, палац не знесли тільки тому, що вирішили розмістити в 1957 році там дитячий будинок.
Джерело: РівнеРетроРитм.
