Невеличке село Вілія з населенням 662 осіб знаходиться в Острозькому районі Рівненської області.
У культурно-туристичному центрі Острога поділилися цікавими фактами та глибинною історію місцевості.
Різнорельєфна, переважно висотна околиця Вілії приховує сліди осілості людей з ранньої доби бронзи. Особливо багато реліквій старовини приховує давньоруський, період. Це засвідчують останки гончарного, ливарного промислу, вироби з каменю, кременю, водостійкого дерева, принагідні вияви старовинних курганних поховань.
Польський географічний словник відносить найдавнішу писемну згадку села Вілії до 1430 року, але більш достовірну інформацію про це поселення можна знайти в грамоті від 10 березня 1445 року, де Федір Денисович відписує дружині частину власного майна "у Вилии" на довічне користування.
А вже довірча грамота з 12 квітня 1474 року повідомляє, що пані Федя (дружина Денисовича) "заставила имение свое Велю..." князям Михайлова та Костянтинові Івановичам Острозьким. Тут назва "Веля" відповідає давньому записові назви річки Вілії.
У документах 1583-1596 років оселя "Велия", "Вилья", "Вилия" згадується як маєтність князів Острозьких, орендатори яких оскаржували за привласнення чужих маєтностей, зокрема бобрових гонів, рибних ловів, лісозрубів.
Акти часів визвольної війни 1648-1654 років документують Вілію ("Велью", "Вилью") з приводу річкових переправ козацького війська, при описі місць, де шляхетським боївкам протидіяли селянські збройні ватаги. Коли Вілія стала підвладна Росії, вона згадується переважно як "Вилья" і лише зрідка як "Вилля".
Після скасування кріпацтва "Вилья" досягає деякого прогресивного зрушення: розширюється винокурний завод, збільшується виробництво смоли, дерев'яного вугілля, дьогтю, гончарного посуду. На початку 19 століття у Вілії відкрито церковно-приходську школу, запущено в дію ще один водяний млин, розширено лісорозробки, культивовані землі, випаси, бортництво.
За даними 1889 року це село нараховувало 230 дворів, 1735 прихожан, серед яких 129 римо-католиків, 45 євреїв.
На початку 20 століття кращі навколишні землі Вілії закупив барон Рейн, орендари якого для її обробітку використовували дешеву працю селян. З 1920 року село Вілія відійшло до Польщі, а її східна частина від річки Вілії до Країни Рад.
Назва Вілія, без сумніву, перенесена від імені тутешньої річки й з'ясовується у нарисі "Острог" та в авторській праці "Назви річок басейну Горині, Ствиги та Середнього Стиру" (Львів, 1985).
Окрім ще однієї (тернопільської оселі Вілії) з аналогічною долею назви, існують лише ймовірні споріднені, як Відень (Житомирщині), Вілиця (Волинська область), Вілявче (Львівщина) та Вільнюс (столиця Латвії над річкою Вілією).
У Вілії з 1916 по 1918 роках учителювала народна артистка України Наталія Ужвій, тут зросли, діяли інші видатні постаті, історики, священики та борці за волю.
