Було наше, стало — раші. Із початком повномасштабного вторгнення росія показала себе як країна-терористка та країна-мародерка. Та, як виявилось, крадуть окупанти не лише унітази, мікрохвильовки та тостери, але й українські пісні. За кілька десятиліть вони присвоїли сотні мистецьких творів, серед яких чимало наших відомих пісень, написаних у різні епохи.
Від початку свого існування росіяни годували світ байками про свою унікальну та глибоку культуру. Вихвалялись добірками з кінематографу, літератури, живопису та, зокрема, музики. Втім із роками культурні критики зауважили тенденцію: так звані шедеври російської естради — крадені. Практично все, що рашисти видають за своє, виявляється плагіатом українських народних, релігійних та навіть повстанських пісень.
Нічого не нагадує? Адже саме так звучить відома в ерефії пісня "Вставай, страна огромная", яку загарбники виконують на урочистих подіях. Та мало хто знає, що улюблена пісня радянського диктатора Сталіна була вкрадена в Україні ще на початку 20 століття.
І якщо пісню "Повстань, народе мій" рашисти ще спромоглися перекласти, то деяких крадіжок вони навіть не приховували. Замінили кілька українських слів російськими — і видають за “русскую культуру”. Так, наприклад, московити цинічно познущалися з романсу, присвяченому Карпатській Січі. У російському плагіаті він знаний під назвою "Поручик Голіцин":
В оригіналі ж пісня називається "Мій друже, Ковалю" й написана вона була ще в часи Української Народної Республіки.
Не гребували рашисти й українськими колядками. За тоталітарної радянської системи росіяни знищили левову частку українських різдвяних пісень. А після розпаду СРСР почали переписувати те, що вдалося зберегти. Своїх колядок на росії ніколи не мали, тож переспівали український "Добрий вечір тобі" на свій лад, спотворивши не лише його слова, а й символічне значення.
Сьогодні ж росіяни паразитують на сучасних українських композиціях. Так, одну з найвідоміших пісень Кузьми Скрябіна, присвячену його мамі, окупанти нахабно вкрали та переспівали. В основу поклали кліп із російськими мобілізованими солдатами та їхніми матерями.
Із початком російської агресії на Сході України окупанти взялися писати "нову сторінку" в історії плагіату. Вони почали красти пісні про війну. Війну, яку самі ж розпочали ще у 2014-му році.
Ці рядки та мелодію взято з відомого треку гурту "Океан Ельзи". Пісня "Не твоя війна" була написана у 2016-му році як реакція на російське вторгнення та окупацію Криму.
Здавалося б — далі вже нікуди. Та от під час повномасштабного вторгнення у мережі з'являється відео, зняте у розбомбленому Маріуполі. Пісня має назву "Азовсталь. Пливе кача". Композицію виконали українською мовою, а у кліп вставили свої промови та кадри про бійців полку "Азов". У такий спосіб рашисти намагалися спаплюжити лемківську пісню "Пливе кача", яку в Україні виконують під час поховання полеглих захисників.
Та найбільш цинічною виявилась крадіжка композиції, що покладена в основу сучасного гімну ерефії. Український композитор та піаніст Андрій Бондаренко виявив, що його мелодія нагадує "Епічний фрагмент" українського композитора Миколи Лисенка.
Виходить, що автор російського, а пред тим радянського гімну, використав фрагмент із композиції Лисенка, який рашисти охоче виконують, як унікальний твір. Від початку свого існування ерефія крала з української та світової культури все, що тільки могла. Ці композиції — крапля в морі, порівняно з тим, що насправді рашисти незаконно присвоїли собі. І цим росія показала справжню себе: країна без власної культури, без власного гімну та без власного імені.
