Пам'ятаємо подвиг кожного. За майже рік повномасштабної війни Україна втратила сотні своїх кращих синів та дочок. Саме вони першими стали на наш захист і саме їм ми нині завдячуємо за можливість жити. Тож наш прямий обов'язок пам'ятати та розповідати, якими вони були, наступним поколінням.
Молоді... Сильні... Щасливі... Живі...Такими були Віталій Кучерук та Сергій Сіньков до того, як їхні життя забрала війна. Уже майже рік, як серця хлопців зупинились. Обоє - жителі Олександрійської громади. Навчались в Олександрійській загальноосвітній школі. Обидва були музикантами, грали у духовому оркестрі на малому барабані.
Віталій був спортсменом, найкращим сином, справжнім другом і, безумовно, Героєм. Будучи у самому пеклі війни, він не полишав оптимізм і завжди підбадьорював своїх рідних та близьких. Віталію було лише 22. 26 лютого 2022 року під час виконання бойового завдання у місті Васильків Київської області Герой загинув.
Сергій був щирим патріотом, не вагаючись пішов на війну у 2014 році, отримав складну травму, переніс операцію. Усе своє життя присвятив іншим. Він був серцем і душею будь-якої компанії. Сергій змінив життя багатьох людей, був підтримкою і опорою тим, кому цього не вистачало. Його життя обірвалося 22 березня 2022 року у місті Костянтинівка Донецької області.
Колись їхні рідні, близькі та друзі збирались на подвір'ї рідної школи на їхньому випускному. Спостерігали за тим, як хлопці виросли, раділи закінченню школи. Вчителі відпускали їх у доросле і самостійне життя. Сьогодні на подвір'ї цієї ж школи зібрались ті самі люди для того, аби увіковічити пам'ять про наших захисників.
Відтепер щодня, коли учніі йтимуть до школи, вони бачитимуть обличчя хлопців, які колись навчались у стінах Олександрійського ліцею, бігали коридорами, а згодом зі зброєю в руках захищали нашу державу. Вони назавжди закарбуються в історії творення незалежної України, як її вірні сини.
