Рівненський апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, захистивши право фінансової установи на позасудове стягнення іпотечного майна.
Про це повідомили у пресслужбі Рівненського апеляційного суду.
Конфлікт розпочався ще у 2008 році, коли між банком та позичальницею було укладено договір про відновлювальну кредитну лінію. Заставою стала двокімнатна квартира, що належала боржниці та майновим поручителям.
Через системні невиплати банк ще у 2011 році через суд домігся рішення про стягнення майна. Однак рішення роками не виконувалося. Згодом банк-правонаступник вирішив скористатися правом на позасудове врегулювання — тобто зареєструвати право власності на квартиру за собою на підставі іпотечного застереження.
Боржники звернулися до суду, намагаючись скасувати цю реєстрацію. Місцевий суд став на їхній бік, аргументуючи це тим, що боржники нібито не отримали вимогу про усунення порушень, а банк надав реєстратору довідку із «завищеною» сумою боргу, що відрізнялася від встановленої судом 13 років тому.
Колегія суддів Рівненського апеляційного суду не погодилася з такими аргументами, посилаючись на сталу практику Верховного Суду.
Суд встановив, що банк двічі надсилав вимоги на адреси, вказані в договорі. Листи повернулися з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Правовий висновок. Якщо іпотекодержатель належним чином надіслав вимогу, а боржник її не отримав через власну недбалість або ухилення (не з'явився на пошту), вважається, що процедура повідомлення дотримана. Неотримання листа, який чекав на пошті, не є підставою для скасування реєстрації майна за банком.
Боржники стверджували, що сума в довідці банку була більшою, ніж у рішенні суду 2011 року. Проте апеляційний суд зазначив, що державний реєстратор не зобов'язаний перевіряти правильність нарахування відсотків чи пені. Також факт наявності заборгованості (навіть якщо її розмір оспорюється) дає банку право на стягнення. За 13 років невиконання судового рішення сума боргу об’єктивно могла змінитися.
Суд звернув увагу на те, що боржники протягом тривалого часу не намагалися погасити борг навіть частково. Оскільки вартість квартири була значно меншою за суму боргу (навіть підтверджену судом раніше), права боржників не були порушені надмірним стягненням.
Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове, яким повністю відмовив у позові боржників. Право власності банку на іпотечну квартиру було визнано законним.
Таким чином, фінансова установа залишається повноправним власником квартири. Тепер банк має право вільно розпоряджатися цим майном: виставити його на продаж, здати в оренду або вимагати звільнення приміщення.
Реєстрація права власності на банк визнана законною. Це означає, що колишні власники втратили право на квартиру. Якщо вони продовжують там проживати, банк може розпочати процедуру їх виселення у судовому порядку.
Оскільки банк забрав предмет іпотеки у позасудовому порядку, основна заборгованість за кредитним договором вважається погашеною (навіть якщо вартість квартири була меншою за суму боргу), згідно з нормами Закону «Про іпотеку».
