Без хліба і солі. Мешканці хутора на Рівненщині можуть лишитись без єдиного магазину. А до найближчого щонайменше 4 кілометри бездоріжжям. Чому такий бізнес для власниці збитковий, та що робитимуть хуторяни, якщо магазин і справді припинить роботу, дивіться далі.
За 10 кілометрів від Сарн, неподалік села Ремчиці, ще десяток років тому розкинувся хутір Невеселів. Після з'їзду з траси цивілізація зникає, як і дорога, якою щодня жителі поселення прямують як не на роботу, то у справах. А нещодавно хутір сколихнула звістка про закриття єдиного магазину, який "годував" не одну родину.
"Магазин тут був постійно. Тут у нас поблизу був. Але він згорів, чомусь згорів вночі. Тому більше його тут і не відкривали. Вже на Ремчицькому хуторі був, то й ми ходили, кому треба було. Ну а хто? Пенсіонери вдома, то ходять в магазин. Магазин тут не заважав би. Тому що є люди немічні, які не можуть дістатись Сарн, бо далеко. А людям їсти треба," - каже жителька села Маслопуща Парасковія Пригарська.
Якщо молодь, працюючи у Сарнах, може придбати продукти, то ось вже пенсіонерам тяжко діставатись до міста. Марія Долін все життя провела на хуторі Невеселів. Тут у неї батьківський будинок, господарство та діти.
"Треба щоб і крупи були, і цукор, і все необхідне треба, обов'язково, треба щоб тут був магазин. Буває зимою закрутить дороги, замете, в Сарни не доберешся. Дуже погано, як не буде того магазину. Дуже далеко добиратись по продукти, цукор хліб. Елементарно хліб, його не всі печуть. Я, наприклад, купую. Дехто я ж кажу, ходить, то може купить, а так...." - каже жителька хутора Невеселів Марія Долін.
Свіжий хліб у магазині завжди чекали. Аж потім хлібозавод повідомив Галині Гуранець новину.
"Завили, що ми завозити хліб до вас не будемо. Бо нам не вигідно. Дорога солярка. Я розумію, що дорога, менше 20 хлібин я не брала. Завозили 3 рази на тиждень. Я до них дзвоню, і на хлібозавод їздила два рази. Кажу, що давайте зробимо хоча би два рази, завозьте людям хліб. Вони сказали, що ні. Якщо хочете, то один раз завеземо, і не менше 50 одиниць," - каже підприємиця Галина Гуранець.
На хуторі і людей стільки не живе, хліб зіпсується, каже продавчиня. Та ще й на додачу, перед новим роком підприємицю повідомили: потрібно встановити касовий апарат. Тому після цього пані Галина разом із синами вирішили закривати магазин.
"Ну які ж тут касові апарати на хуторі? Перша вся необхідність: цукор, сіль. А я роблю тут по другій групі. Я їх просила давно, поставте мені по першій групі цього магазина."
Податок треба платити, а ось, аби заробити ці гроші, треба добряче попрацювати, - каже підприємиця. Пані Галина вже навіть оголосила про закриття магазину. А тоді ж, після прохань сусідів зрозуміла, не може кинути людей напризволяще. Бо ж не усі мають можливість вибратись із хутору.
"То ще трошки протягну, хоч буду податки вже ті платити, але так, хоч людям хліб продаватиму. Та й так я вирішила, що поки не буду закривати."
А по хліб підприємиця тепер їздить сама у Сарни. Каже, хоч це і додаткові витрати, проте лишити сусідів без продуктів першої необхідності не може.
