Військовий медик із Костополя з позивним «ЛАМ» уже вдруге на війні. Кардіолог за фахом, він повернувся до армії у перші дні повномасштабного вторгнення, бо «хтось має рятувати».
Про це повідомили в Костопільській міській раді.
Вперше долучився до війська ще у 2015-му, в четверту хвилю мобілізації АТО. Тоді виконував обов’язки медичного працівника у складі 30-ї бригади на Світлодарській дузі. Після повернення працював у рідному місті, де очолював терапевтичне відділення.
24 лютого 2022 року для нього почалося о 03:40 — повідомлення про вибухи, тривога. Зібрав речі і вже за кілька днів отримав виклик із військкомату. Спершу — немедична посада, згодом — знову медслужба.
Його маршрут — Торецький напрямок, Очеретине, Куп’янщина, лівий берег Осколу. Частина цих локацій — уже в окупації. Але найбільше запам’яталися не карти, а обличчя врятованих: «Очі поранених бійців, які повертаються живими, — от що важливо».
Бували критичні ситуації. Саперу з алергією — вчасно надали допомогу. Іншого поранило в шию — теж урятували. Та найважче, зізнається військовий фельдшер, — не фізичне, а психічне:
«Коли хлопці після бою вриваються на стабпункт у стані афекту й кричать, що ледве вижили — тоді не руки тремтять, а всередині все».
Попри все, жалю не має:
«Повторив би. Хоч іноді й важко, але наш медпункт — із тих, хто прийшов за покликом. Жодного примусу».
Його чекає родина — дружина, батьки й дорослий син-айтішник. Хоч хлопець і не обрав медицину, каже: «Як треба — піду». А батько вірить: кожен має бути там, де потрібен найбільше.
Захисник мріє про спокій:
«Світанок, риболовля, відсутність вибухів — і повернення до лікарської справи. Це моє».
І звертається до українців:
«Не чекайте, поки гримне у вашому дворі. Якщо не можете стати піхотинцем — допоможіть як волонтер, водій, медик. Кожен важливий. Бо потім може бути запізно».
