Рідні старшого сержанта Генова Сергія Георгійовича із Костополя просять присвоїти йому звання Героя України. Свого часу Сергій Генов брав участь у боях за Донецький аеропорт, зокрема, під час падіння диспетчерської вежі 2015 року.
Відповідну петицію зареєстрували на сайті Президента України.
Життєвий шлях Генова Сергія розпочався далеко за межами нашої України – в Республіці Молдова, в місті Чадир-Лунга. Саме тут, 25 квітня 1980 року, він з’явився на світ.
Життя мами там не склалося, тому вона разом із сином повернулася в Україну. Складне дитинство було в Сергія, тому що ріс без батька, але мама разом із дідусем намагалися гідно виховати і дати все необхідне йому і його меншому брату.
1986 рік – Сергій учень 1 класу Великолюбаської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а після закінчення 9 класу пішов навчатися в ПТУ №14 м. Костопіль. Три роки навчання – і ось він у 1997 році здобув професію «Муляр-штукатур». Далі служба в армії в аеромобільних військах.
Після повернення з армії розпочався шлях пошуку роботи і створення сім’ї. У 2005 році одружився. В наступному році народилася донечка Юлія (про яку так мріяв і сам обирав їй ім’я), а в 2007 – син Дмитро. Завжди говорив, що хотів саме двох дітей. Так і склалося.
Весь цей період, аж до 2014 року, працював, здебільшого на будівництві, як в Україні, так і закордоном. А ще добудовував будинок, виховував діток, саджав дерева… Все перекреслив 2014 рік, коли росія зайшла на територію України зі зброєю в руках. Тоді, згідно наказу про часткову мобілізацію, пішов воювати.
Із серпня 2014 по вересень 2015 року перебував в Донецькій області, захищаючи нашу територію від підступного ворога. Брав участь у боях за Донецький аеропорт, за що отримав нагороду. Тоді справді люди вистояли, не вистояв бетон. А в 2017 році ще раз підписав контракт на службу, але вже на пів року. В той період перебував на Світлодарській дузі (теж Донеччина). Казав, хотів ще раз випробувати долю і переконатися, що йому щастить. Тоді так, щастило…
Після повернення з АТО Сергій змінився. Загострилися почуття патріотизму і справедливості. Більше почав спілкуватися з тими, хто теж воював. Тому разом із ще кількома побратимами розпочали навчання в Національному університеті «Львівська політехніка», здобув кваліфікацію бакалавра спеціальності «Екологія». Мріяв про вищу освіту. І ця мрія здійснилася.
Але увесь час, після того, як повернувся з АТО, повторював, що це ще не кінець війни, що буде повномасштабне вторгнення… І це вторгнення відбулося тоді, коли перебував закордоном, працював на фурі в Чехії ( лише 3 місяці вдалося йому попрацювати далекобійником, любив їздити , насолоджувався враженнями від споглядання інших країн та знайомством з іншими людьми). Це теж була ще одна маленька мрія, яку він здійснив протягом такого короткого життя…
І вже в кінці березня 2022 року був вдома. Ніякі вмовляння і сльози не допомогли втримати його там, адже, як справжній патріот, не міг залишатися осторонь, коли його країна страждала від болю і втрат. Вночі повернувся, зранку військомат.
5-ий ОШП (окремий штурмовий полк) спеціального призначення частини А4010 - останнє місце його «роботи». Був досвідченим, мужнім, вправним, безстрашним, мав гарну військову підготовку не тільки завдяки попередній службі в армії і участі в АТО, але й тому, що в цей період встиг побувати на навчанні для наших українських військових в Англії та Німеччині. Але, на жаль, війна не питає, хто ти, де був і що бачив, а забирає найкращих…
19 грудня 2022 року земна історія мужнього захисника закінчилася біля ст. Майорськ Донецької області внаслідок ворожого танкового обстрілу.
Він втілив в життя мрію про донечку і сина, про здобуття вищої освіти, про роботу далекобійником… Але остання його мрія - про перемогу - буде вже, на жаль, без нього…
Підписати петицію можна, перейшовши за посиланням. Збір підписів триватиме ще 25 днів.
