20 лютого — День пам'яті Героїв Небесної Сотні. У цей день згадують трагічні події січня-лютого 2014 року, коли в ході Революції Гідності відбулися масові розстріли протестувальників. 20 лютого у центрі столиці, на Майдані Незалежності, загинуло найбільше активістів.
Історія
У кінці 2013-го — на початку 2014-го в Україні почалися масові протести. Українці виступили проти політики тодішньої влади та її відмови від європейської інтеграції. У результаті в країні відбулася зміна влади - тодішній президент Віктор Янукович та його соратники втекли за кордон, а кульмінацією подій, які отримали назву Революції Гідності, стало масове протистояння на майдані Незалежності у Києві між протестувальниками та силовиками. Як наслідок, у період з 18-20 лютого 2014 року загинула найбільша кількість людей...
Список Небесної Сотні відкрився ще 22 січня 2014 року. Спочатку від вогнепальних поранень у центрі столиці загинули активісти Майдану Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. Того ж дня в лісі під Києвом знайшли тіло зі слідами тортур активіста Юрія Вербицького. До 18 лютого 2014 року налічувалося вже 9 загиблих, а з цього дня на Майдані почалися масові розстріли. З 18 по 20 лютого загинуло найбільше людей - 78 осіб, після 20 лютого - ще 20. Майже одразу усіх загиблих назвали "Небесна Сотня", хоча насправді їх було більше ста.
Дату 20 лютого було встановлено указом Президента України 11 лютого 2015 року, з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу і стійкості громадян, які змінили хід історії нашої держави.
Офіційне число Небесної Сотні - 107 осіб. Це були люди різного віку, різної національності, різних професій та соціального статусу. Наймолодшим з них був Назарій Войтович - йому було всього 17. Найстаршому - Іванові Наконечному - 82.
Втрати Рівненщини під час Революції Гідності
Рівненщина під час Революції Гідності втратила чотирьох жителів:
- рівнянин Георгій Арутюнян 53 роки, працював у Рівненському облводоканалі.
- рівнянин Валерій Опанасюк 42 роки, автомеханік.
- рівнянин Олександр Храпаченко 26 років, театральний режисер.
- березнівчанин Іван Городнюк, 29 років, підприємець.
Георгій Вагаршакович Арутюнян народився 4 липня 1960 року у грузинському місті Батумі. Згодом чоловік переїхав до України та з 1981 року постійно мешкав у Рівному. Мав трьох дітей.
Донька Георгія Арутюняна каже, що він був "вірменин за національністю з грузинським паспортом та українським серцем".
До початку Революції Гідності Георгій Арутюнян уже мав досвід учасника масових протестів. Зокрема у 2003 році він долучився до Революції троянд у Грузії, а в 2004-му активно підтримав Помаранчеву революцію в Україні. Окрім цього, з 2011 року працював агітатором рівненської організації Всеукраїнського об’єднання "Свобода".
Участь у Революції Гідності. До Києва Георгій Арутюнян прибув на початку грудня 2013 року. Із псевдо "Кавказ" він увійшов до "Рівненської сотні" ВО "Свобода". Під час сутички з тітушками йому зламали руку, але невдовзі майданівець повернувся на барикади. Востаннє чоловік приїхав до Києва 17 лютого 2014 року.
Уранці 20 лютого Георгій Арутюнян допомагав виносити поранених протестувальників. За спогадами Юрія Коханця, вони разом із Георгієм пробиралися сходами з боку Хрещатика до стели на майдані Незалежності. Спецпризначенці кидали у бік протестувальників світлошумові гранати, вели прицільний вогонь. Щоб допомогти мітингарям, Георгій хотів кинути шини у вогонь, щоб збільшити димову завісу на барикаді. Саме тоді о 08:59 в нього влучила куля – вона ввійшла у лівий бік шиї та вийшла з правого плеча. Побратими донесли пораненого до медпункту в Михайлівському Золотоверхому соборі. Однак урятувати життя майданівця не вдалося. Він помер від крововтрати.
Валерій Адамович Опанасюк народився 20 травня 1971 року в селі Дюксин Костопільського району Рівненської області. Багато років працював телемайстром, а з кінця 2008 – автомеханіком у Рівному.
Був двічі одружений. Від першого шлюбу мав сина. Із другою дружиною виховував чотирьох дітей.
Валерій Опанасюк цікавився політичним життям країни, у 2004 році брав участь у Помаранчевій революції.
Участь у Революції Гідності. До столиці на акцію протесту Валерій Опанасюк приїхав 1 грудня 2013 року, потім регулярно приїжджав до Києва й зупинявся у наметовому містечку на Майдані. А коли повертався додому, ходив на місцеві віча.
У Києві Валерій Опанасюк чергував на барикадах, допомагав новоприбулим протестувальникам. Побратими називали його Валерою Тризубом. У січні брав участь у протестних акціях на вулиці Михайла Грушевського. Був упевнений: якби на Майдан вийшло більше людей, жертв удалося б уникнути. У лютому Валерій чергував у лікарнях, щоб захистити поранених майданівців, яких викрадали силовики. Після одного з таких чергувань відчув, що захворів. Із запаленням легень повернувся до родини. 18 лютого, дізнавшися про розстріли протестувальників в урядовому кварталі, Валерій знову вирушив до столиці. 19 лютого допомагав прибирати в наметовому містечку та спілкувався з рідними.
Уранці 20 лютого, коли майданівці почали відтісняти силовиків від монумента Незалежності вгору по вулиці Інститутській, Валерій Опанасюк, побачивши перших убитих і поранених, кинувся допомагати виносити потерпілих. Під час наступу протестувальників Валерій, захищений лише металевою каскою, намагався витягти з-під обстрілу пораненого побратима неподалік від барикади біля верхнього в’їзду до Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України ("Жовтневого палацу"), однак о 09:28 куля влучила просто йому в серце. Загиблого на дерев’яному щиті перенесли до майдану Незалежності.
Олександр Володимирович Храпаченко народився у Рівному 18 вересня 1987 року. У 2004 році закінчив школу № 19 та вступив на художньо-педагогічний факультет Рівненського державного гуманітарного університету. Олександр був яскравим студентом факультету, грав у багатьох режисерських роботах студентів. Знявся у фільмі Рівненського телеканалу РТБ "Воскресіння" у ролі солдата, який повернувся з війни додому.
Мав наречену – Катерину Самчук, з якою планував одружитися влітку 2014 року.
Участь у Революції Гідності. Коли наприкінці 2013 року почалися перші мітинги на Майдані, Олександр не вірив у їхню ефективність. Однак після ухвалення "диктаторських законів" 16 січня 2014 року та перших смертей у Києві він приєднався до місцевих протестувальників у Рівному. Спочатку 24 січня взяв участь у захопленні Рівненської обласної державної адміністрації, а після цього приїхав до Києва. Олександр Храпаченко став членом Самооборони Майдану, ввійшовши до 35-ї сотні "Волинська Січ". Мав псевдо "Вандал", але найближчі друзі називали його Альпіністом.
У сотні Олександр був командиром відділення – ройовим. Коли захворів і був змушений на короткий час повернутися додому, передав командування своєму товаришу Володимирові Пастушку й після повернення відмовився приймати командування.
Востаннє Олександр вирушив до Києва 17 лютого. Під час однієї з останніх телефонних розмов із нареченою сказав, що як із ним щось трапиться, то щоб вона не сумувала. 19 лютого Олександр спілкувався по телефону з батьком, однак не признався, що перебуває на Майдані. 20 лютого 35-а сотня пішла у наступ, плануючи захопити так звану сніжну або 8-му барикаду на вулиці Інститутській біля верхнього виходу зі станції метро "Хрещатик". Бійці спецпідрозділів, які ще близько дев'ятої години почали відступати від монумента Незалежності, рухалися Інститутською в напрямку до будівлі клубу Кабінету Міністрів України, продовжуючи відстрілюватися. 35-а сотня отримала наказ відступати. Олександр разом із кількома побратимами заліг за барикадою. Почувши вибух "коктейлю Молотова", підняв голову подивитися. Саме в цей час – об 11:28 – пролунав постріл. Куля потрапила майданівцю у ключицю, пройшла крізь легені та застрягла в печінці. Побратим Олександра Володимир Пастушок був переконаний, що стріляли з будівлі готелю "Україна". Однак у 2018 році під час слідчих дій було встановлено, що постріл зробили з будівлі клубу Кабінету Міністрів. Снайпер виявився бійцем спецзагону "Омега", який було направлено на вулицю Інститутську 20 лютого за наказом тодішнього командувача внутрішніх військ Станіслава Шуляка.
Із метою вшанування пам’яті про загиблого земляка 2021 року в Рівному започаткували міську молодіжну премію в галузі театрального мистецтва, названу його іменем.
Іван Володимирович Городнюк народився 2 червня 1984 року в Березному. Зі шкільних років Іван захоплювався сучасними танцями, згодом хобі стало професією: він працював хореографом і керівником танцювального гуртка "Брейк-данс" у місцевому будинку культури.
Іван Городнюк захоплювався військовою реконструкцією, цікавився історією. Він мав активну громадянську позицію: був членом Спілки української молоді, Молодіжного націоналістичного конгресу, а у 2004 році – учасником Помаранчевої революції. Під час виборів працював у виборчих комісіях. В останні роки ввійшов до Товариства пошуку жертв війни "Пам’ять", долучався до ексгумацій решток воїнів УПА.
Участь у Революції Гідності. Іван Городнюк приєднався до Революції Гідності у столиці наприкінці листопада 2013 року. Він увійшов до 35-ї сотні Самооборони Майдану "Волинська Січ" та взяв псевдо "Месник". У сотні відповідав за матеріальне забезпечення побратимів, разом із ними чергував на барикадах.
Під час сутичок із силовиками на вулиці Михайла Грушевського у січні 2014 року Іван застудився, потрапивши під струмені водометів. Лікувався самотужки в Українському домі, де базувалася його сотня.
Увечері 18 лютого Іван Городнюк узяв участь в обороні барикади біля Будинку профспілок, через яку бійці внутрішніх військ намагалися прорватися на Майдан. Попри мінусову температуру, силовики застосували водомет. Іван знов потрапив під струмінь крижаної води та обморозив ноги. Наступного дня у важкому стані із пневмонією він повернувся додому. Але дістатися до лікарні вже не мав сил і пізно ввечері 19 лютого помер на руках у матері та старшого брата.
