Якщо коротко, то імені письменника Уласа Самчука взагалі немає у шкільному курсі української літератури. Твори Самчука вилучили з програми обов’язкової літератури за часів президентства Віктора Януковича.
Трапилося це за сприяння тодішнього міністра освіти і науки Дмитра Табачника, який нині має підозру в державній зраді. Причина - сум і трагедія, нібито тексти Самчука можуть бути травматичними для дітей. Ба більше, у 2021 році Андрій Портнов, який, згідно із розслідуваннями журналістів мав зв’язки з Росією, через суд домігся заборони проведення офіційних пам’ятних заходів на честь Уласа Самчука та інших українських культурних діячів. Дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник у своїй статті зазначав, що вилучення творчого спадку Уласа Самчука було цілеспрямованим за часів СРСР.
Спроби повернення
Час йшов, міністри змінювалися, а ситуація - ні. З часу звільнення Табачника МОН очолювали сім міністрів, прохання повернути твори Уласа Самчука до обов’язкового вивчення у школі були, зокрема в 2019 році. Тоді Волинська та Рівненська організації Національної спілки письменників України звернулися до Міністерства освіти і науки з відповідним проханням, це не дало результату. Звернення не припинялися. У 2022 році кафедра української мови і літератури Національного університету «Острозька академія» та колектив кафедри філології Українського католицького університету зверталися до Міністерства з тим же проханням. У тому ж році спробу зробила Рівненська обласна рада. На пленарному засіданні XIII сесії депутати підтримали проєкт рішення про звернення до тодішнього міністра освіти і науки України Сергія Шкарлета щодо включення до програми вивчення української літератури у закладах загальної середньої освіти творчого спадку українського письменника Уласа Самчука. Найсвіжіше звернення - лютий 2024 року, від Рівненського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка вже до Оксена Лісового, і воно теж було безрезультатним.
Навіщо нам Улас Самчук?
Коли говорять про творчий доробок Уласа Самчука передусім згадують “Марію”. Текст присвячений проблемі Голодомору, власне саме його і вивчали у школі. Тоді зі списку обов’язкової літератури виключили і “Жовтого князя” Василя Барки. Ще один текст, що описує жахи Голодомору. Звісно, що цю тему вивчають у шкільному курсі історії України, тобто аргумент про травматичність частково нівелюється. Тут хочеться пригадати “Федька-халамидника” Винниченка, якого вивчають у середній школі, і досвід читання якого пригадують здебільшого з болем, бо хоча твір про дітей, він, на мою думку, не годиться для прочитання в такому юному віці. Але якщо погоджуватися з тезою про шкоду для психологійного добробуту школярів від творів про Голодомор, “Марію” можна дати для хрестоматійного вивчення, тобто прочитання певних уривків. Відтак, тема репресій 1932-1933 років взагалі не представлена в шкільному курсі української літератури.
Втім, Улас Самчук писав не лише про Голодомор. Письменника справедливо називають “літописцем українського простору”. У своїх текстах він також зачіпає питання національної ідентичности, і про це варто поговорити детальніше.
Найперше, Самчук описав свою рідну Волинь, нашу, до речі теж (мається на увазі велику Волинь, частиною якої була Рівненщина). Письменник народився в селі Дермань, нині Рівненський район, Рівненська область, тоді це був Дубенський повіт Волинської губернії. Дослідники звертають увагу на те, як у романі “Волинь” формується ідентичність свідомого українця, який готовий за неї боротися, Ярослав Поліщук зазначає:
"Увага письменника зосереджена на еволюції українського чинника. Скажімо, у романі “Волинь” він поетапно відстежує становлення національних засад земляків від свідомості “руських”, підданих “білого царя”, до пізнання основ національної культури, а згодом до рішучого прийняття українства й боротьби за нього в умовах асиміляційної політики міжвоєнної Польщі".
Також вартий уваги роман “На краю часу”. Він описує непевне становище України та її народу під час Визвольних змагань 1917-1921 року, рефлексує причини програшу та підіймає питання еміграції. Хіба ця тема не заслуговує місця в курсі української літератури? Ми вже зрозуміли, що тему Голодомору в шкільну програму вератати ніхто не збирається, то може хоч “На краю часу”?
Почнімо з імені
Про повернення Уласа Самчука до шкільної програми я поговорила з професоркою, докторкою філолгогічних наук Світланою Кочергою. Вона звернула увагу на те, що до шкільної програми варто повернути насамперед ім’я Уласа Самчука, адже в програмі немає бодай згадки про нього. Зокрема Світлана Кочерга зазначила:
"Скажімо так: ми не можемо маргіналізувати автора, якого свого часу висували на Нобелівську премію. Не так багато у нас письменників, які, за визначенням сучасників-інтлектуалів, варті були відзнаки найпрестижнішої літературної премії світу. Безперечно, йдеться не тільки про літературне краєзнавство як сегмент шкільного навчання. Ми, краяни, віддаємо належне пам'яті Уласа Самчука. Але він ніколи не був "містечковим" автором, намагався охопити своїм поглядом літописця всю Україну. І саме в його творах без найменших прикрас відображено реалії життя першої половини ХХ сторіччя".
Трохи більше пощастило школярам з Рівненщини та Волині, адже вони можуть вивчати твори письменника на уроках літератури рідного краю, втім це на розсуд вчителя.
Що ж стосується творів, які варто включити до списку обов’язкових Світлана Кочерга пропонує роман “Темнота”:
"Безперечно, загалу найбільш знайомий твір "Марія", у якому передусім йдеться про голодомор, який в Україні тривалий час замовчувався. Однак він потребує дуже вдумливого історичного коментаря, замало тільки викликати емоції читачів, необхідно ще й заглибитися в аналітику причин великої трагедії. На мою думку, справжнім дзеркалом широкої панорами життя у роки тоталітаризму є роман "Темнота". Показово, що під образом темноти якраз і виведена небезпека від північного сусіда, Росії, яка так довго своєю репресивною політикою перекривала сонце для українців, унеможливлювала вільне майбутнє цілого народу".
Висновків не буде
Відверто кажучи, не знаю чим завершити цю статтю. Попри всі спроби та звернення гідної відповіді від Міністерства освіти так і не було, і від жодного з семи міністрів теж. Улас Самчук заслуговує місця у шкільній літературі, нам варто почати більше говорити зі школярами (старшого віку певна річ) про національну ідентичність, про те, що робить їх українцями крім місця народження. Хіба такі розмови та уроки не є частиною патріотичного виховання?
