В українських школах можуть заборонити російську літературу. Робоча група Міносвіти вивчить твори російських авторів, які присутні в освітніх програмах українських шкіл і вишів - і вирішить наскільки доцільно їх залишати у програмі.
“Вєлікій і могучій русскій язик”. Якось 150 років тому цю фразу сказав російський письменник Тургенєв. З того часу вона і завірусилась в Московії. Та навіть так, що перейшла і на їхню літературу. Бо ж як то так, мова магучяя, а значить і література має бути теж.
Про те, що цей язик “вєлікій і магучій” писали і у радянських підручниках з російської мови і літератури. Натомість у підручниках інших мов радянського союзу - таких визнань і близько не було. Там говорили, скромніше, що ті мови “блізкі к народу”. Те ж саме і про літературу. Усі твори російського народу - були світовими шедеврами, а от у інших країн бачте світових творців, вибачте-пробачте, не було.
Якщо запитати у іноземців, яких російських письменників вони знають, то вони виділяють Достоєвського, Толстого і Чехова. Цікаво, що ці люди стали популярними через століття після того, як померли. І це не просто так.
Тільки от, чого вчить та руская літєратура? У романі “Злочин і Кара” Федора Достоєвського, персонажі виправдовували вбивство в ім’я ідеологічних переконань. А сам Достоєвський, подібно сучасним пропагандистам, в одній із розмов розповідає про зверхність і успішність московського економічного устрою в порівнянні з українським, але водночас бідкається про голод і зубожіння.
Цікава ситуація із романом “Воскресіння” Льва Толстого. Головна героїня якого Катюша Маслова стала повією, і щоб приспати свою совість і не соромитись, вона виправдовувалась тим, що головне благо всіх без винятку чоловіків, складається в статевому спілкуванні з привабливими жінками. А вона приваблива і може задовольняти це право. У цих діях українська письменниця Оксана Забужко побачила універсальну метафору для цілої російської літератури.
Крім того, українська письменниця звертає увагу на оповідання Тургенєва «Муму». Де Герасим - збірний образ російського народу. Він німий кріпак, добра душа, за наказом пані вбиває єдину близьку йому істоту - вірного пса. Це дуже вдало нагадує людей, які проклинають Путіна, але співчувають сердешним російським солдатикам, які вбивають в Україні все живе. Бо то ж не по їхній волі.
Російська література - це школа ненависті до інших. І це підтверджено текстуально. Якщо прочитати вірш Костянтина Симонова під назвою "Убий його", в якому об'єктом ненависті - стають всі німці, а суб'єктом - тільки росіянин. І ніде не згадують про українців, білорусів, на території яких теж була війна.
До чого ж ми ведемо? Хороших рускіх - немає. Вони виховуються з малечку на літературі, яка вчить бути підстилками та виправдовувати будь-чиї дії на честь незрозумілого блага. Література і є віддзеркаленням того суспільства, для якого і про яке пише. Російські нелюди, які ґвалтують дівчат і жінок, бабусь, дітей і чоловіків на очах у своїх рідних - і є тими ж героями вєлікой і магучєй руской літератури. Вони не змінились. Руская літєратура виховала своїх рабів - рускіх солдат. Тож, зараз як ніколи, прийшов час, аби почистити свою домашню бібліотеку від окупантського непотребу.
