Все, що родина Пахнюків з любов’ю будувала протягом усього свого життя, рашистський «Калібр» знищив за лічені секунди.
Як повідомив для журналістки ITV media group знайомий цієї сім'ї Віталій Богданець, раніше родина проживала на Рокитнівщині, згодом ж переїхала на Миколаївщину.
Повну історію про трагедію цієї сім'ї опублікували на фейсбук-сторінці Миколаївського пресклубу.
Початок того літнього дня не віщував біди мешканцям селища Балабанівка. Ніна Миколаївна і Василь Платонович повернулися додому від сина. Забігаючи уперед, слід зазначити, що син з дружиною і двома дітьми теж мешкали у цьому мікрорайоні. Їхній маленький однокімнатний будиночок знаходився неподалік, але ще у березні його пошкодили ворожі снаряди. Приблизно тоді зазнав руйнувань і будинок родичів, де мешкала їхня донька з родиною. Отож діти вимушені були евакуюватися на Тернопільщину.
Напередодні Ніні Миколаївні виповнилося 59 років і син ненадовго повернувся, щоб побачитися з батьками і привітати матір. Але вже знову збирався в дорогу. Тому жінка заходилася варити варення, щоб передати онукам.
Перший вибух застав її на кухні, він пролунав достатньо близько і був дуже потужним.
Згодом стало відомо, що рашисти намагалися поцілити ракетою «Калібр» у школу, яка знаходилась метрів за 200 від їхнього помешкання. Пані Ніна гукнула чоловікові, який порався біля теплиці, щоб негайно йшов у підвал.
«Другий вибух пролунав ще ближче. Василь вже спускався, а я тільки йшла до підвалу. Черговий «Калібр» влучив поряд з будинком, коли мені залишалося зробити всього кілька кроків до укриття. На мене посипалася цегла, штукатурка, почали падати будівельні конструкції і залишки меблів. Життя наче зупинилося. Стало важко дихати, пізніше з’ясувалось що це був результат сильного забою спини. А ще я не могла поворухнути ногою. При цьому я дуже боялася за чоловіка, якого не було чути», - згадує Ніна Миколаївна.
Якоїсь миті в неї відлягло від серця, бо почула, що її Василь живий. Той отримав поранення і на якийсь час знепритомнів. А прийшовши до тями, почав розбирати завали, щоб дістатися верхніх сходинок, де перебувала дружина.
Через деякий час це йому вдалося. А далі вже за допомоги сусідів обоє вибралися назовні. Тоді й побачили, що в одну мить вони втратили все.
«Навкруги палав вогонь. Дах будинку був повністю зруйнований. Стелю вибуховою хвилею відірвало від стін, підкинуло і відсунуло у бік. Сильно побило стіни, хоч деякі з них встояли. Повибивало вікна-двері, а деякі будівельні конструкції і речі порозліталися по сусідських ділянках на десятки метрів», - каже Василь Платонович.
Вперше у житті опустилися руки
Рятувальники, які приїхали на місце «прильоту», загасили пожежу і надали Василю Платоновичу першу допомогу. А Ніну Миколаївну знайомі повезли до лікарні своєю автівкою.
У лікарні Корабельного району їй провели обстеження. Крім численних синців, і подряпин виявили сильний забій спини.
«Лікарі боялися, що в мене поламані ребра і пошкоджені легені. Але обійшлося. Казали, що мені дуже пощастило, і я можу відзначати другий день народження. А от з ногою виявилося все набагато серйозніше - розрив меніска. Ситуація ускладнювалась тим, що тоді через обстріл у лікарні не було електрики і не працював ліфт. Тому мене не змогли підняти на верхній поверх для більш детального обстеження. Натомість, запропонували звернутися до іншого медзакладу. Врешті решт просто наклали гіпс і відпустили «додому», якого вже не було», - з болем згадує Ніна Миколаївна.
А вже наступного дня вони вирушили на Тернопільщину. Везли жінку у лежачому стані, оскільки сидіти вона не могла.
Так подружжя опинилося у райцентрі Козова Тернопільської області. Майже відразу звернулися до місцевого медзакладу. Тут провели додаткове обстеження. Згодом замінили гіпс на ортез, у якому вона пробула більше місяця. Тоді ж лікарі повідомили, що якщо вона хоче нормально ходити, то потрібна складна операція. Але через проблеми з серцем, хірургічне втручання довелося відкласти. Тим більше, що на це необхідні чималі кошти, яких у родини немає. Отож жінка досі носить наколінник і пересувається за допомогою милиці.
Та на цьому випробування не закінчилися. Через наслідки фатального вибуху перестав бачити на одне око Василь Платонович. На щастя, йому зробили операцію і зір частково відновився.
Вагома деталь: усе лікування на Тернопільщині відбувалося власним коштом - на це пішло щонайменше 15 тисяч гривень. Для них це суттєві витрати. Адже до війни жили з невеликої пенсії. А щоб якось покращити свій матеріальний стан - вирощували розсаду овочів у невеличких теплицях, які ворожа ракета знищила вщент. Та й після поранення жінка вже не в змозі працювати у парниках.
«За весь час перебування на Тернопільщині ні чоловік, ні діти так і не змогли знайти роботу, хоча і намагалися. А без цього прожити дуже складно. І деякі речі нас дивували. Наприклад, у Миколаєві переселенці хоча б отримують продуктові пайки, а там - ні. Єдине, що звичайні люди трохи допомагали продуктами з власної волі. Та ще Червоний Хрест видав дві ковдри. Згодом з’ясувалося, що господарі будинку, де ми жили, повертаються додому і ми вирішили їхати до Миколаєва», - продовжує розповідь Ніна Миколаївна.
Добре, що на той час ЗСУ вже звільнили Херсон, і обстрілів на порядок поменшало.
Але наразі їхня хата повністю не придатна до проживання. За ті чотири місяці, поки вони були в евакуації, руїни будинку стояли під дощами. Відповідно, навіть вцілілі меблі та речі погнили. Згідно з офіційним висновком комісії адміністрації Корабельного району, пошкодження будинку становить 90 відсотків і подальше проживання тут неможливе. Тому після повернення, подружжя прихистили не байдужі люди, які тимчасово виїхали за кордон. Але зовсім недавно попередили, що найближчим часом будинок треба звільнити.
А йти їм нікуди. Тому єдиним прийнятним варіантом залишається хоча б часткове відновлення своєї хати. Для цього потрібно розібрати залишки стін, а на існуючому фундаменті звести нові.
Зараз Василь Платонович власноруч потроху розгрібає завали. Але для подальших дій потрібні будматеріали або кошти, яких у пенсіонерів нема. А вся допомога від місцевої влади - це шість метрів поліетиленової плівки.
Тому не дивно, що сьогодні у цих людей, які все своє свідоме життя важко працювали, просто опускаються руки. Вони, вперше не знають як жити далі…
Тож, якщо знайдуться небайдужі, які хоч чимось зможуть допомогти, подружжя Пахнюків буде невимовно вдячним.
Читайте також: Дівчина з Рівненщини заявила, що не донатить на ЗСУ, бо «не дурна»: її перевірятимуть правоохоронці
