Військовослужбовець інженерно-позиційного полку Ігор Васильович кілька місяців поспіль перебуває у реабілітаційному центрі «Галичина», куди потрапив після важкого поранення на Сході. Там військовий проходить реабілітацію та вчиться ходити на протезах, оскільки в березні цього року під час виконання бойового завдання втратив дві ноги.
Історію про Ігоря Васильовича опублікували у службі зв'язків з громадськістю інженерно-опозиційного полку.
Напередодні свого дня народження військового на кілька днів відпустили до рідних. По дорозі додому побратими привезли Ігоря в один із підрозділів полку, де на нього чекав рідний брат. А далі чоловіки відправились до батьківського дому.
Родом Ігор Васильович з міста залізничників – зі Здолбунова, що на Рівненщині. В армії службу не проходив. 14 років я пропрацював зварювальником. За два роки до широкомасштабного вторгненння влаштувався оператором-навантажувача.
На початку березня 2022 року чоловік разом із братом пішли добровольцями у військкомат.
«Після проходження усіх комісій, десь приблизно за через тиждень, ми знову прибули до територіального центру. Але цього разу вже з особистими речами. Далі ми з братом роз'їхались по військових частинах. Я отримав направлення в інженерно-позиційний полк. І тут розпочалась моя військова служба. Спершу був на посаді «маскувальника», а згодом став – «водієм-електриком». Далі мав дві ротації. Їздили на завдання: будували бліндажі, рили окопи, облаштовували позиції смуг оборони. По-різному минали ротації. Але друга була досить складною. Виїхали на передову ще взимку. Та найважчим для мене особисто був березень цього року. Бо 10-го числа я отримав тяжке поранення під Бахмутом», - розповідає Ігор Васильович.
Тоді, пригадує захисник, був звичайний день. Ніщо не віщувало біди.
«Ми виїхали облаштовувати позиції для піхоти. Спокійно працювали під звуки вибухів. Вони там постійно, тому за весь час ми звикли, що десь поруч «бахкає». І в якийсь момент чую потужний вибух. Мене відкинуло в сторону. Ймовірно, що на кілька хвилин втратив свідомість. Я не одразу зрозумів, що трапилось. Дивлюсь немає однієї ноги та другої до коліна. Був шок, паніка. Та дякую, що хлопці-побратими були поруч. Якби не вони, то не знаю, що було б далі. Я вже не міг собі наложити турнікети чи надати будь-яку іншу допомогу. Хлопці зробили все можливе, аби мене врятувати. Всю дорогу до стабілізаційного пункту я відчував їх підтримку. Ми разом боролись за моє життя», - каже здолбунівчанин.
На щастя, усі побратими Ігоря Васильовича залишилися живими.
«Я добре пам’ятаю, як ми їхали до шпиталю. Також запам’ятались слова одного молодого медика, який мені сказав: «Не хвилюйся – ми тебе врятуємо!». Ці слова були дуже важливі в цей момент і дали мені впевненості в тому, що все буде добре. Я повірив медику й теж морально став боротися за своє життя. Адже стільки ще багато не встиг зробити. Не буду вдаватись в деталі. Але чотирма швидкими мене доправляли до Дніпра. Далі реанімація. Потому перевели у звичайну палату. А через деякий час відправили у госпіталь до Львова», - пригадує чоловік.
У Львові захисник дізнався, що має високий рівень глюкози в крові. Через це погано заживали рани. Тоді чоловік ледь не впав в кому. Кололи інсулін. Медикам вдалось внормувати в організмі цукор.
«Протези є. Але це ще не постійні. Наразі типу навчальні, маленькі. Потрібно спочатку навчитись тримати рівновагу, поступово робити кроки. Це дуже важко. Буває, що просто омивався потом. Але здаватися не маю права. Через силу роблю те, що вимагають реабілітологи. Їм теж важливо поставити нас на ноги. Я думав, що це важко, але не знав наскільки. Є такі випадки, що хлопці швидко починають ходити, а є, що на це йде багато часу. Тут ще головне моральний стан і не дати обставинам себе зламати», - зауважує Ігор Васильович.
У непростий час чоловіка підтримують рідні та близькі.
«Також відчув підтримку від небайдужих людей, котрих навіть не знаю. Знаю, що організовували навіть благодійні концерти на мою підтримку.Так само багато означає для мене підтримка моїх побратимів. Ми до нині підтримуємо хороші стосунки. Спілкуємось. Вони по мірі можливостей відвідують мене у реабілітаційному центрі. Сьогодні теж приїхали, щоб привезти в полк і вже звідси далі буду їхати додому. Не забувають тут про мене й це теж додає мені сил боротись», - розповідає воїн.
Наказом Міністра оборони України Ігор Васильович нагороджений медаллю «За поранення» (важке).
Читайте також: В одному з магазинів Рівного продають російські товари? (ВІДЕО)
