Попри державні програми інклюзії, мешканці Рівного з порушенням зору щодня ризикують життям, перетинаючи дороги й пересуваючись містом. Відсутність звукових маячків, неякісно викладена тактильна плитка та відсутність системної підтримки з боку влади продовжують бути серйозними проблемами, що обмежують доступність міського середовища для незрячих людей.
З 2021 року в Україні діє Національна стратегія безбар’єрності, що передбачає створення комфортного міського середовища для всіх. Однак у Рівному реалізація цієї стратегії виглядає поверхово: тротуари, переходи, зупинки — усе це досі не адаптоване належним чином до потреб незрячих людей. У 2023 році Рівненська область не потрапила до числа регіонів, що отримали державне співфінансування на розвиток безбар’єрного середовища.
Питання доступності для незрячих не нове. Ще у 2017 році міська рада ухвалила Програму створення безбар’єрного простору. Проте звукові світлофори встановили лише на окремих ділянках, а система моніторингу виконання програми залишилася декларативною.
1. Формалізм замість реального підходу
Як показала нещодавня інспекція незрячого ветерана Віталія Вереса, перехрестя в центрі Рівного позбавлені елементарних орієнтирів для людей з порушенням зору. Тактильна плитка часто неякісна або викладена без урахування логіки руху, а деякі її сегменти ведуть в непередбачувані місця, такі як стіни або урни. Це створює серйозні ризики для безпеки.
"Ти йдеш — і не знаєш, чи переходиш дорогу, чи виходиш на проїжджу частину. Це — не доступність, а фікція," — зазначив Віталій Верес під час особистого спілкування з авторкою.
Його слова підтверджують й результати дослідження ГО «Група активної реабілітації», яке показує, що 74% українських міст мають суттєві проблеми з адаптацією публічної інфраструктури до потреб незрячих людей. Це свідчить про те, що у багатьох містах відсутня не тільки фізична доступність, а й справжнє розуміння потреб незрячих.
2.Відсутність системної відповідальності
На запитання про відповідальність влади за недоопрацювання в цій сфері, голова Рівненської обласної ради Андрій Карауш зазначив, що послугу соціальної реабілітації потребують усі, але не всі готові звертатися до психологів чи психіатрів. Однак це не знімає з влади відповідальності за створення безпечного середовища для всіх категорій громадян.
На сьогоднішній день у Рівному практично немає жодної конкретної системи моніторингу чи контролю за дотриманням стандартів доступності. Відсутність чіткої стратегії та регулярного оновлення інформації про заходи з безбар’єрності робить проблему менш помітною для влади, а для громадян — майже непомітною.
3.Недостатній тиск із боку громадськості
У Рівному не існує потужних лобістських організацій, які б системно й професійно представляли інтереси незрячих людей перед владою. Багато активістів визнають: бракує не тільки ресурсів, а й розуміння, як правильно формувати адвокаційні кампанії, що змусили б владу діяти швидше та ефективніше. Крім того, відсутність діалогу з місцевими громадами та владою ускладнює процес реалізації будь-яких ініціатив щодо безбар’єрності.
Підхід Варшави
У Варшаві звукові світлофори встановлюються лише після консультацій з представниками спільноти незрячих, а нові інфраструктурні проєкти проходять тестування за участю людей з інвалідністю. Такий підхід дозволяє максимізувати безпеку та комфорт для незрячих людей, одночасно знижуючи можливі непередбачувані ситуації, які можуть виникнути в процесі реалізації нових рішень. Для Рівного такий підхід може стати важливим етапом розвитку безбар’єрного середовища.
Таллінн — онлайн-картування бар’єрних зон
В Таллінні є система онлайн-картування бар’єрних зон, де мешканці можуть позначати місця, що потребують змін. Місцева влада зобов’язана реагувати на кожну відзначену проблему протягом 30 днів, що забезпечує швидке усунення бар’єрів. Такий механізм дає змогу громадянам активно долучатися до процесу поліпшення міського середовища та підвищує ефективність рішень органів місцевої влади.
У коментарі для цієї статті в.о. міського голови Рівного Віктор Шакирзян заявив:
"Ми вже опрацьовуємо можливість встановлення звукових маячків на найбільш аварійних переходах. Проблема справді існує, і ми готові співпрацювати з громадськістю, щоб вирішити її системно. Цього року ми розглядаємо закупівлю перших десяти пристроїв."
Однак конкретні терміни реалізації проекту чи бюджетні статті наразі не визначені. Це свідчить про те, що обіцянки залишаються в площині намірів, і без чітких зобов'язань важко очікувати значних змін найближчим часом.
Рівне залишається містом з серйозними бар’єрами для людей з порушенням зору. Попри окремі ініціативи влади, зміни відбуваються повільно, без системності й реальної участі цільової аудиторії.
Що потрібно змінити:
- Залучення людей із порушенням зору до проектування міської інфраструктури.
Рекомендується створити постійні консультаційні платформи, на яких люди з порушенням зору могли б висловлювати свої побажання і зауваження стосовно проектування міських просторів.
- Встановлення звукових маячків на всіх регульованих переходах. Не як виняток, а як стандарт. Це дозволить забезпечити безпеку для всіх незрячих громадян міста.
- Розробка і реалізація «дорожньої карти» безбар’єрного Рівного з публічним моніторингом.
Залучення громадськості та активістів до створення чіткої стратегії розвитку безбар’єрного простору в місті.
- Адвокаційні кампанії від громадськості.
В партнерстві зі ЗМІ, для підвищення обізнаності щодо проблем незрячих і формування потужного лобі для їх вирішення.
- Прийняття чітких бюджетних зобов’язань з конкретними термінами реалізації.
Конкретні фінансові плани та строк реалізації допоможуть забезпечити практичні зміни, а не залишити питання без вирішення.
Безбар’єрність — це не гуманітарний жест, а базова норма сучасного міста. Рівне має всі ресурси для того, щоб стати містом, доступним для всіх його мешканців, незалежно від фізичних можливостей. Однак для цього потрібно не тільки заявляти про наміри, а й робити реальні кроки, щоб усунути всі бар’єри.
