Справжні зірки Рівненського зоопарку – це рожеві пелікани, одні з найбільших птахів України.
Про походження та унікальність птахів розповіли у Рівненському зоопарку.
У Рівненському зоопарку група пеліканів поважно зустрічає усіх, адже їхній вольєр знаходиться на самому початку експозиції. Їх «виступи» на показових годівлях завжди користуються незмінним успіхом і жвавим інтересом з боку відвідувачів.
У рожевих пеліканів короткі ноги й непропорційно великий дзьоб зі світло-жовтим шкіряним мішком на піддзьобку (в ньому поміщається 3 середніх відра риби). Розмах крил — понад 3 метри, птах здатен піднятися на висоту понад 3000 метрів. Прилітають у лютому-березні. Пелікани здебільшого тримаються зграями. Це унікальні птахи — можуть жити як на прісних, так і на солонуватих водоймах. Харчуються виключно рибою. Гніздяться колоніями до 700 пар.
Паруванню передують шлюбні ігри: птахи то підійматися у повітря, то спускаються на воду, при цьому видають звуки бурмотання і труться дзьобами. Для гніздівлі пара обирає глухі місця плавнів з надламаним очеретом або окремі куртини, іноді піщані чи кам`янисті, слабо зарослі острівці. Будівництвом гнізда зазвичай займаються самки. Самці ж своєю чергою приносять будівельний матеріал, нерідко викрадений у сусідів. Насиджують їх обидва птахи протягом 33 діб. Пташенята вилуплюються сліпі й голі. Через 10 днів вони повністю вкриваються коричневим пухом. На крило підійматися через 75 днів. Статевозрілими стають на третій-четвертий рік, і тоді ж отримують біле оперення, світло-рожевого відтінку (до того часу птахи мають сіро-коричневе забарвлення).
Є цікаві факти про пеліканів: арабський звичай забороняє їсти м’ясо пеліканів у зв’язку з цікавим переказом. Коли в Мецці будувалася Кааба, воду доводилося доставляти здалеку, і незабаром виявився недолік у носіях, але Аллах не хотів, щоб це перешкоджало священній споруді, і послав тисячі пеліканів, які приносили робочим воду у своїх горлових мішках.
У європейській геральдиці пелікан, який «годує дітей своїх», представляє символ самовідданого батьківського кохання: вважалося, що він розриває дзьобом власні груди й годує голодних пташенят кров’ю. Насправді кров’ю пелікан пташенят не годує, але напівперетравлена їжа — корм для пташенят дійсно має рожевий або червоний відтінок фізіологічних причин, що і стало причиною такої легенди.
У Скандинавії пелікан — емблема донорів, але пелікан, крім того, є найважливішим алхімічним символом, частково через подібність його дзьоба за формою з ретортою.
У греків, а потім і у слов’ян, пеліканів іноді називають бабою-птахом, бабусею, а найчастіше – бабурою. Коли пелікани полюють, місцеві жителі кажуть: «бабура тягне», ніби наголошуючи на цьому «стилі» полювання птахів – «тягнуть невід». До речі, назву пелікану – «бабура» і сьогодні можна зрідка почути у південних регіонах нашої країни.
