Звірства рашистів вже не викликають сумнівів ні в кого. Місто Маріуполь, путінські найманці вирішили перетворити на місце терору проти українського народу. Через обстріли, місцеві мешканці багато днів не могли покинути укриття, де були там без води та найнеобхіднішого. Значна частина місцевих людей - загинула. Та є й ті, кому пощастило врятуватися. Одна з них Наталія Харченко - матір п'ятьох дітей. Її історія - у наступному сюжеті.
Російські ординці - це зовсім не освободітєлі. Це загарбники та терористи. Отримавши гідну відсіч від українських військових, московити відчули своє безсилля, та почали вбивати мирних жителів. Жахливим прикладом терору, який загарбники влаштували в Україні стало знищення драмтеатру в Маріуполі. А саме місто із колись промислового центру перетворилося в символ як незламності так і справжнього жаху, який довелося пережити його мешканцям. Наталія Харченко, одна з тих, хто разом із сім'єю, переховувалась в маріупольському драмтеатрі. Їм пощастило вижити.
"Та куди там ховатися, якщо місто горіло. Ми виходили на вулицю просто подихати повітрям, але я виходила без дітей, тому що з дітьми було взагалі неможливо, вони два тижні сиділи (в підвалі) і вулиці взагалі не бачили. А для чого залишатися, якщо води немає, виходити небезпечно, все місто горить, було все в диму. Там лише розруха, лише руїни", - переселенка Наталія Харченко.
Наталія Харченко, народилася в Маріуполі. Та останні декілька років проживала в сільській місцевості за декілька кілометрів від міста. З початком обстрілів, вирішили шукати порятунку в Маріуполі. Найважливішим для багатодітної матері, було врятувати п'ятьох дітей. 5 березня сімя Харченків вирушила до Маріуполя, згодом опинилися в драмтеатрі.
"Там вже їжі не було. Вони (діти) просять сік чи йогурт, а де їх взяти? Якщо магазини....Все понищено. Гроші на картці є, а банкомати не працюють. Світла немає, газу немає, води немає, як людям виживати? Звісно треба їхати", - переселенка Наталія Харченко.
Вирватися із Маріуполя допоміг "Червоний Хрест". Спочатку сім'я дісталася Запоріжжя, а згодом прихали до Рівного. Найважчим для Наталії було переховуватися в підвалах цілими днями, без можливості вийти. Та іншого виходу не було. Рашисти влаштували на вулицях Маріуполя одну, суцільну, завбільшки у ціле місто, моторошну та нескінченну картину жорстокості.
"Бачили ями, принаймні, те що бачила я, я бачила ями і не живих людей, які там лежать. Лежали просто на купах і лежали в ямах. Люди самі хоронять своїх сусідів, знайомих в себе в дворі. Була там одна дівчина, у неї загинув чоловік, він пішов по воду і потрапив під цей обстріл і його поховали на городі", - переселенка Наталія Харченко.
Як опинилися у Рівному вже й самі не розуміють. Зараз сім'я Харченків проживає в гуртожитку для переселенців. Волонтери допомогли з одягом та з речами першої необхідності. Зараз шукають роботу для Наталії та її чоловіка. Та діти, досі не можуть повірити, що Маріуполь залишився десь далеко.
"Залишились без домівки, без потреб, без роботи. Виїхати далеко з дітьми було дуже важко", - переселенка Наталія Харченко.
"Дай діти зараз від різних звуків, зразу: "Мамо, стріляють". Бояться. Молодший по ночах плаче, то стріляють, то літак", - переселенка Наталія Харченко.
"Зараз грюкнеш дверима в коридорі, вони відразу: "Мамо, це стріляють?" Ну а так вони натішитися не можуть, що можуть вийти на вулицю, можуть вийти на майданчик", - переселенка Наталія Харченко.
Та попри те, що Рідне місто Наталії майже повністю знищене, вона хоче повернутися назад. В рідний для неї із сім'єю, український Маріуполь.
