Шрами війни. Багатодітна сім'я із Донеччини виїхала за день до того, як їхній будинок російські ракети рознесли вщент. Доля закинула сім'ю у невелике село на Млинівщині. Тікаючи, із собою взяли лише те, що помістилося у рюкзаки. Небайдужі допомогли із житлом, одягом та свійськими тваринами. Наразі сім'я обживається на новому місці та намагається себе забезпечити. Досі ніхто із них не може повірити у те, що два тижні тому їм подарували корову. Назвали Джавеліною.
Млинівщина. Село Остріїв. Сюди від війни втекла багатодітна родина із Донеччини - чоловік, дружина та семеро дітей. Приїхали, ледь не голі й босі. Все, що мають зараз, отримали від небайдужих людей. Одним із подарунків стала корова Джавеліна. Тварину родині придбала Дубенська районна військова адміністрація. Господарі ведуть нас знайомитись.
А далеко це треба йти? О, далеко.
Ви її попросили, щоб Вам подарували? - Ні, ми нікого нічого не просили. Молочко ми купували і добрі люди побачили. І подарували нам корівку.
Не встигли ми із паном Сергієм поговорити на чоловічі теми, наздоганяє дружина Альона. З посмішкою розповідає про ідею, саме так назвати тварину.
Це адміністрації. Вони там Вони нам привезли сертифікат, там уже було все написано про неї.
Долаючи сільське бездоріжжя та оминаючи випадкових свідків наших розмов, зачіпаємо тему війни. Віроломне вторгнення росії звело журналістів із Рівного та сім'ю із Донеччини в селі на Млинівщині. Якби затримались хоч на день із евакуацією, пригадує подружжя, спілкуватись сьогодні не було б із ким. Їхнє село Шевченко, поблизу Волновахи, знаходилося на лінії вогню.
Якби ще одну нічку переночували, то полягла б уся сім'я. Попала ракета і пів хати. Одна ракета у двір попала, в сад, а друга в город.
За такими розмовами й незчулись як прийшли до крутого спуску . Там, внизу, на фоні мальовничої природи Млинівщини, спокійно пасеться подарована руда Джавеліна. Вниз стежкою і ми на місці.
Йде до хазяйки. Ти скучила? На роги не візьме? Ні, вона добра коровка. Так, Джавеліна? Вона лякається. Вона злякана.
Джавеліна, Слава Україні. Облизала мікрофона нам.
Інші наші спроби затоваришувати з Джавеліною теж завершились провалом.
Ну, розказуй, як тобі тут у нових господарів? От хоче з'їсти мікрофон і все.
Розпитуємо про все у господарів. Джавеліні шість років і у неї доволі норовливий характер. У новій родині лише два тижні. Молоко дає справно, а от скільки, тримають у секреті. Кажуть - для родини вистачає. Клопоту із нею немає. Сергій і на Донеччині тримав велике господарство. До роботи і він, і дружина звикли. Джавеліна не вибаглива.
Якби трави такої немає, положу сіна, дертички, або картоплі наріжу. Від картоплі молоко теж добре. Або яблучок, - переселенець Сергій.
Попрощавшись із Джавеліною
Красуня наша, так? Карміліца.
Повертаємося назад до будинку сім'ї переселенців. Минаючи дитячий садок, маму запримітила трирічна Емілія.
Як тобі у дитсадку? Подобається? Так.
Попри це відпускати маму із обіймів дівчина не забажала. Дорогою показує нам город, який сім'я, як і будинок, отримала від небайдужих людей.
Оце звідти клаптичок і до морковки. Оце повністю до самої кукурузки, це наший клаптичок. Це ми тут трошки посадили капусточки, часничок - усього потрохи.Тут земля родюча. І тут краще родить ніж у нас там, де ми жили.
Повернувшись назад у подвір'я, Сергій продовжує показувати нам своє господарство. Не може натішитись тим, що вже вдалося нажити із сім'єю. В іншому випадку зима була б складною.
Там козочки у нас, тут Джавелінка стоїть. Це сарай спеціально для рогатих наших.
Тут у нас кролики. Є здорові, є маленькі. Є ще такі маленькі. Як ми його назвемо? Не знаю, то діти називають.
Скільки кроликів зараз чоловік не рахував. На початку була лише одна кролиця, подарована людьми. Роззнайомившись із свійськими тваринами йдемо до будинку. До сім'ї Сергія та Альони переселилась також і рідна сестра чоловіка. Зараз у чотирьох кімнатах живе 14 людей із Донеччини. Кімнати невеликі, але гріх скаржитись, каже чоловік. Опалення газове, також є грубки. В будинку тепло. Цим користується кішка Кіся. Вона теж переселенка.
Вона перелякана була. Бо там в автобусі, коли ми їхали, там собаки ще з нами їхали і налякали її.
Сім'я не звикла скаржитись на труднощі. Долають їх усі разом. Кожен допомагає як може. Сергій працює на лісопильні. Також сім'я кошти отримує від держави, втім на все не вистачає. Одна з головних проблем, яку хочуть вирішити до зими - ремонт ванної кімнати. Сергій все робить власними руками - були б кошти.
Туалет на вулицю ходимо, бо немає грошей, щоб купити труби, попаяти це все і зробити. Ну, якось так. Душ прийняти, ми беремо миску, тазік і дружина поки що так дітей купає.
Із початком навчального року до проблем додалось і онлайн навчання. На сім'ю, де п'ятеро школярів лише два телефона - у мами і тата. Ноутбук чи комп'ютер наразі небачена розкіш. Відчули полегшення, коли двоє першокласників пішли у школу. Втім проблема не зникла.
Прошу, щоб нам на вайбер скинули, які там були завдання. Сидять, пишуть. Інколи не пишуть, бо всеодно там той пише, там тому завдання прийшло, там тому завдання прийшло - неможливо на два телефони.
Завдання виконують на єдиному столі, який є у будинку. Інші, змайстрував чоловік із підручних матеріалів, аби діти хоч якось займались. Попри це, у сім'ї знають, що світ не без добрих людей. Дещо самі дістануть, що люди подарують. Так і живуть. Головне, кажуть, що тут мирно. Ніхто не стріляє і не потрібно щораз переживати - прилетить чи ні. Назад сім'я уже не повернеться. На Рівненщині все розпочинають із чистого аркушу. Поки що, за постійними клопотами розраду знаходять у дітях. Згодом, сподіваються, дочекаються внуків.
Я вам скажу за рахунок чого. Як той казав, не заради себе, а заради дітей, щоб зберегти дітей, щоб дітям все було. Уїхали сильно далеко, але щоб сховати дітей подалі, - переселенець Сергій.
Доки спілкувались, повернулись першокласники. Це їх перший день у школі за сотні кілометрів від дому, де народилися. Майже вся сім'я зібралась на подвір'ї. Разом працюють, разом плачуть та сміються і разом не втомлюються дякувати людям, які не дозволяють жити у злиднях. Вірять, попереду у них щасливе майбутнє. Більше всього просять про мир і про те, щоб таких поламаних доль було все менше.
