Миколі – 36. Чоловік родом із Миколаївки, до війни працював різноробочим. Восени 2022-го, отримавши повістку, не вагаючись пішов до ЗСУ. Після навчань потрапив до 46-ї окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ. Бахмут, Новопрокопівка, Роботине – про бої на найгарячіших напрямках фронту Микола знає не з чуток.
Історію бійця розповіли у Дубенському ТЦК та СП.
"Спочатку страшно, потім звикаєш. Перші два тижні думав, що в пеклі. – пригадує військовий. – В небі літало все – ланцети, FPV-шки, булопо шість виїздів на "нуль". Мало хто їхав аж так "близько", але як було не їхати? В окопі три людини, двоє з яких "не ходячі"… Були різні ситуації, але ж хлопців треба забирати".
Після Роботино був Бахмут. Місто системно стирали з лиця землі, а від обстрілів фосфорними бомбами горіло й плавилось все довкола, навіть бетон.
Ніч із 1 на 2 листопада 2023-го Микола запам’ятав на все життя. Під час виконання бойового завдання в районі Новопрокопівки разом із побратимами потрапили під обстріл.
"Спочатку з дронів, потім мінометами. В один момент відчув, що відлетів десь у бік. - пригадує Микола. – Не пам’ятаю, може й втрачав свідомість. Оговтавшись, разом із побратимами почали відступати до своїх. Коли зайшли в бліндаж на найближчій нашій позиції, хлопці злякались: в мене все в крові, а на шиї просто дірка …"
Розповідає, що до медиків пішки добирався близько 12 кілометрів. Потім були лікарні, реабілітація.
Наразі старший солдат Микола служить у взводі охорони Дубенського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
В родині чоловіка поповнення: на світ народилась третя дитина. Дівчинку назвали Нікою, що з грецької означає «перемога».
"Бачити смерть важко. Ніхто для того не народжувався. Але хтось же мусить воювати, захищати. В нас тут війни немає, бо там хлопці стоять. Маємо це пам’ятати кожен день. І робити все для перемоги!" - переконаний захисник.
