В Україні щороку вшановують пам’ять жертв голодоморів (ВІДЕО)

«Багато погібло. Та могіли такі поналожували з оцих людей які померли. Страшне діло . Вони по 30 душ в одну яму кидали. Якось от так. Бухкали тай все Хто на його дивився як воно лежить там. Трудно було діти… ой…так важко було. Ніде нічого не вирвеш», - це спогади тих кому пощастило вижити під час голодомору.

Спогади які люди воліли ховати далеко у душі  через смерті близьких, через переслідування владою, через страшну правду яку замовчувала Радянська система. Бо за офіційною версією це був звичайний голод через неврожай.

Дядьків Федорів брат та невістку держав та зарізав дівчину свою. Тоже двоє були. То заявили, що та більшенька втекла, а та менеша то в неї ношки сильно пухкі були. І вони ото порадилася, що давай її заріжемо та з’їмо. І зарізали її, - каже НАДІЯ ВЛАСЕНКО – СВІДОК ГОЛОДОМОРУ.

Ті страшні часи - свідки згадують із сльозама на очах. За два роки з 32 по 33 за різними даними істориків голодною смертю - загинули біля семи мільйонів. Були втрачені цілі покоління й генофонд української нації. Вимирали цілі села.

Дуже мерли. Звозили їх в общу могилу. Везли і мертвих і живих. То я чула легенду від батьків, що попав туди живий у ту яму то він поїдав вуши мертвих. Тай виліз з ями і дуже довго ще жив. Спася, - Каже ТАМАРА БЕДРЕНКО – СВІДОК ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ.

Це була справжня боротьба за виживання- розповідають свідки. Увесь хліб і все поживне було забране у людей за наказом Сталіна. Цілі команди зі зброєю ходили з хати до хати й забирали у селян - останнє. Українських селян -  прирекли на смерть. Першими вмирали діти далі старі. Тіла лежали посеред вулиць. Ховали у братських ямах. Їли усе. З липи здирали кору, сушили і пекли коржі, їли бадилля і коріння, варили борщ з кропиви. Зїли усіх собак і котів. Навіть їжаків.

Дитиною в віці 6 років і десь 9 чи 10 місяців я бачив як відбирали у людей віднімали, витягували з людей. В моїй хаті прийшли троє і забрали те що в нас було. Я бачив стоять вози, на них мішки. З других хат тягнуть мішки, забирають і я чую як люди голосять, кричать. В повітрі такий страх, така напруга. Люди налякані, бо це вирок. Вмирати, - КАЖЕ МИКОЛА ОНИЩЕНКО - СВІДОК ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ.

Правду про штучний голодомор Радянська влада ретельно приховувала. Але не змогла зтерти з пам’яті тих хто уцілів. І аби українці пам'ятали і не забували щороку 28 листопада вшановують пам'ять померлих під час голодомору тридцятих.

https://youtu.be/eRApH6LdPsM

Читайте також: